Це розмова англійською із одним із опозиційних лідерів Венесуели Леопольдом Лопесом. Він вважає, що Революція Гідності в Україні – єдиний у світі успішний приклад переходу до стабільної демократії у ХХІ столітті. Після придушення акцій протесту проти режиму Ніколаса Мадуро, кількарічного ув'язнення у військовій тюрмі, домашнього арешту, переховування на території посольства Іспанії, а потім втечі з Венесуели політик не здається. Він об'єднується разом з активістами з різних країн, аби протистояти автократіям глобально.  Перемога України над Росією також є ключем до повернення демократії в їхніх країнах, впевнений Лопес. Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Леопольдо Лопесом про те, чому інші революції у світі були неуспішними, чому автократи ніколи не перейдуть на бік демократії та чому він навчився в Києві.

ENG Український Майдан – найуспішніша революція ХХІ сторіччя. Чому не вийшло у інших?

Революція Гідності в Україні – єдиний у світі успішний приклад переходу до стабільної демократії у ХХІ столітті. Про це каже один із опозиційних лідерів Венесуели Леопольдо Лопес. Після придушення акцій протесту проти режиму Ніколаса Мадуро, кількарічного ув'язнення у військовій тюрмі, домашнього арешту, переховування на території посольства Іспанії, а потім втечі з Венесуели політик не здається. Він об'єднується разом з активістами з різних країн, аби протистояти автократіям глобально.  Перемога України над Росією також є ключем до повернення демократії в їхніх країнах, впевнений Лопес. Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Леопольдо Лопесом про те, чому інші революції у світі були неуспішними, чому автократи ніколи не перейдуть на бік демократії та чому він навчився в Києві.

Український Майдан – найуспішніша революція ХХІ сторіччя. Чому не вийшло у інших?

Марсі Шор викладає інтелектуальну історію в Єльському університеті. Разом із своїм чоловіком Тімоті Снайдером Марсі протягом довгого часу переконує можновладців в різних країнах надавати допомогу Україні під час війни з Росією. Цей поворот в її житті вона називає іронією долі. Предки Шор були жертвами єврейських погромів в Україні після Першої світової війни. В США Марсі зростала в громаді, де на все німецьке була накладена анафема. Сама вона ще з підліткового віку була пацифісткою і ніколи не розумілася на зброї. «Коли зараз я як єврейська мати середнього віку приходжу до німців і благаю їх негайно надіслати українцям летальну зброю — то це не та роль, у якій я могла себе будь-коли уявити», — жартує історикиня. 
Журналістка Ангеліна Карякіна говорить із Марсі Шор про інтелектуальну сміливість у світі постправди, про прощення та її захоплення філософом Ханною Арендт, чому історик не може закенселити нацистів, про кризу суб’єктності в Росії та чому доля світу зараз залежить від українців.

ENG Я історик і нікого не можу закенселити — Марсі Шор

Адам Міхнік — польський журналіст, дисидент та один із лідерів руху «Солідарність». У 77 років він продовжує працювати на посаді головного редактора польського видання «Gazeta Wyborcza». Протягом багатьох років він називав себе антирадянським русофілом. Після початку війни Росії в Україні Міхнік заявив, що перетворився на антипутінського русофіла. Дисидент стверджує, що не кожен росіянин є солдатом Путіна, але кожен з них нестиме певну моральну відповідальність за війну в Україні. На його думку, ненависть російських емігрантів до Путіна є потенціалом для розмови про майбутнє. «З іншого боку, я розумію тих українців, які кажуть, що «хороший росіянин — це мертвий росіянин». Я не погоджуюся з ними, але я розумію їх», — каже Адам Міхнік. 
Журналістка Наталя Гуменюк говорить із ним про україно-польські відносини та польський підйом за рахунок українців, російську опозицію та відповідальність націй за війну, про Путіна як прокляття та заповіт батька Міхніка завжди захищати Україну.

Не кожен росіянин — солдат Путіна, але кожен буде морально відповідальним за цю війну — Адам Міхнік

Деніз Дрессер — політична аналітикиня, публіцистка та професорка з Мексики, яка є дуже відомою у своїй країні. Нинішній президент Мексики Андрес Мануель Лопес Обрадор понад 100 разів атакував її у своїх щоденних ранкових промовах за її критику дій влади. Він також залишився дуже розчарованим її візитом у 2023 році до України. Дрессер каже, що багато латиноамериканських президентів грають у геополітичні ігри або намагаються з’ясувати, що вони можуть отримати від підтримки України чи збереження нібито нейтралітету. Проте латиноамериканські суспільства не є проросійськими, незважаючи на російську пропаганду та збільшення кількості російських дипломатів в цих країнах. На її думку, якщо Мексика, де зараз можна спостерігати демократичний відкат,  повернеться до авторитаризму, то чи на найбільшим геостратегічним бенефіціаром цього стане Росія. «Це в їхніх інтересах бачити більш авторитарну Мексику, яка б уособлювало собою наркодержаву з великою кількістю злочинців. Це змусило б американців мати справу з ще одним відкритим фронтом і ще одним міжнародним конфліктом і конфліктом вже на їхніх кордонах», — каже професорка.
Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Деніз Дрессер про збільшення російського впливу в Мексиці, ставлення до України, насильство з боку наркокартелів, як Мексика перетворилася на політичну піньяту в американській політиці та про особисту стратегію трьох «А», яка допомагає їй по життю.

Чому в Латинській Америці слабка підтримка України і до чого тут США? Пояснює Деніз Дрессер

Ібрагім Олабі — британський адвокат сирійського походження.  Своє майбутнє він пов’язував виключно з комерційним правом. Однак, за словами Олабі, за нього все вирішила доля. У 2011 році розпочалася війна у Сирії. Він відразу перекваліфікувався на вивчення кримінального права та захист прав людини, щоб допомогти сирійцям. Саме цей воєнний конфлікт став для нього справою його життя протягом останніх десяти років. Він майже не відволікався на інші війни у своїй юридичній роботі. Тільки для України він зробив виняток після початку повномасштабного вторгнення Росії на її територію. «Те, що Росія намагається зробити в Україні, вона вже робила в Сирії», — впевнений Олабі, який бачить ту ж саму стратегію ведення війни з боку Кремля. Він очолив юридичну команду ініціативи з документування воєнних злочинів The Reckoning Project. В квітні 2024 року команда проєкту та свідок з України подали кримінальний позов щодо тортур з боку росіян до Федерального Суду Аргентини. 
Журналістка Наталя Гуменюк говорить з Ібрагімом Олабі про вибір Аргентини для подачі позову, про однакову «методичку» ведення війни Росією, як сирійці намагаються добитися справедливості та як ускладнити життя воєнним злочинцям.

Як ускладнити життя воєнним злочинцям?

Кароліна Аморосо — журналістка-міжнародниця з Аргентини. Вперше в Україну вона приїхала на початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Як тільки вона опинилася тут, то усвідомила, що нічого не знає про країну попри свою ретельну підготовку до поїздки. Але навіть тоді вона зрозуміла, що ця війна для українців є екзистенційною, війною за їхню власну ідентичність. У травні 2024 року Аморосо вже вчетверте приїздила до України, спеціально скоротивши для цього свій медовий місяць в Європі. Зокрема, вона робила репортажі з півдня України про життя звичайних людей. Журналістка впевнена, що втоми від життєвих історій з України у міжнародної аудиторії немає, вона присутня тільки у самих ЗМІ.  
Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Аморосо про лицемірство правозахисників у Латинській Америці, романтизацію Куби, чому Папа Римський залишається для неї загадкою, що чекати Україні від президента Аргентини Мілея та як політичне насильство залишилося в минулому її країни. 
Публікація стала можливою за підтримки USAID - US Agency for International Development у рамках програми «Права людини в дії», яку реалізує Українська Гельсінська спілка з прав людини - УГСПЛ.

Кароліна Аморосо про Папу Римського, Мілея та як відмова від насильства визначила майбутнє Аргентини

Майкл Макфол – професор Стенфордського університету, американський дипломат. П’ять років він працював в адміністрації Барака Обами. Спочатку помічником президента з питань національної безпеки, а потім у 2012-2014 роках послом США в Росії. За збігом обставин у лютому 2014 року він завершив свою роботу послом. День, коли Путін увійшов до Криму, був днем, коли він виїхав з Москви. Майкл Макфол вважає правильними діями США, коли ті протягом багатьох років намагалися взаємодіяти з Росією, щоб та стала цивілізованої  державою і поважала міжнародні правила та закони. «Нашою помилкою була не ця гра. Наша помилка полягала в тому, що ми не застрахували свої ставки на випадок невдачі. Що ми повинні були зробити — так це застрахувати наші ставки. Що ми повинні були зробити — це розширити НАТО так швидко і так далеко, як це було можливо, коли у нас була можливість це зробити в 90-х роках, і Росія тоді нічого не могла вдіяти», — впевнений він. 
Один із напрямків його роботи зараз — це зменшити кількість грошей Путіна на ведення війни в Україні. Він є координатором міжнародної групи незалежних експертів, які пропонують різні види санкцій щодо Росії. Часто її називають «групою Єрмака-Макфола». Її роботу він оцінює як чудову. Однак основною проблема є те, що уряди інших країн не прийняли всі їхні ідеї. Якби вони це зробили, то зараз Росія була б у набагато слабшій позиції, переконаний Макфол.
Журналістка Наталя Гуменюк говорить з Майклом Макфолом про адміністрацію Джо Байдена та її роботу з Україною, американські вибори, що змінилося в його ставленні до росіян, як санкції зменшують кількість грошей Путіна та чому не чутно голосу Барака Обами зараз.

Ти використовуєш ядерну зброю, коли ти як щур у кутку. Путін думає, що перемагає, — Майкл Макфол

Джейсон Стенлі — американський філософ, який є одним із провідних лівих інтелектуалів у світі. Його цікавлять теми боротьби з фашизмом, авторитаризму, антиколоніальної боротьби, пропаганди та свободи слова. Він впевнений — всі, хто бореться з фашизмом, мають регулярно приїжджати до України та дивитися як українці протистоять фашистській Росії.  Він так і робить. Він є почесним професором Київської школи економіки, час від часу приїздить читати лекції українським студентам. Свою зарплату за викладання в Україні він ділить між фондом «Повернись живим» та підтримкою місцевого громадянського суспільства. Одна з найцікавіших речей для нього — спостерігати за тим, як в країні відбувається процес з’ясування хто такий українець та якою має бути українська ідентичність.  Під ідентичністю він розуміє те, як люди прагнуть організувати своє суспільство та їхнє самоусвідомлення як суспільства. «Якщо ця ( російсько-українська) війна лише за те, чиї народні танці кращі і чиї народні танці переможуть, то нікому це не буде цікаво», — каже Стенлі. 
Журналістка Наталя Гуменюк говорить із американським філософом про фашистську та колонізаторську поведінку Росії, здоровий націоналізм, глобальних лівих, провокації українських студентів та як можна пояснити ситуацію в Україні через концепції теоретика руху за громадянські права в США Дюбойса.

Здоровий націоналізм бачить в історії власної країни погані речі, які вона зробила, — Джейсон Стенлі

11 вересня 1973 року є поворотним моментом для історії Чилі. До влади в країні прийшли військові на чолі з генералом Августом Піночетом, а тодішній президент країни Сальвадор Альєнде покінчив життя самогубством. Протягом 17 років диктатури тисячі чилійців були піддані переслідуванням, їх висилали з країни, позбавляли волі, катували, вбивали та вони зникали без вісти. Спеціально створенні Комісії Правди та Примирення, які працювали в різний час після завершення правління Піночета та його арешту,  назвали приблизну кількість жертв диктатури. Понад три тисячі людей були вбиті та зникли без вісти, 38 тисяч пройшли через численні катівні. На чолі кількох комісій була Марія Луїза Сепулведа, якій довелося вислухати тисячі історій вцілілих або родичів загиблих та зниклих безвісти. Вона стала однією з співзасновниць Музею пам’яті та прав людини. Простору будівлю на кілька тисяч квадратних метрів відкрили у богемному районі Сантьяго Юнгай у 2010 році.  Сепулведа впевнена, що для створення подібних музеїв важливо поважати гідність вцілілих та жертв. Для цих людей завжди складно зіткнутися з їхньою власною історією і ніколи не можна прорахувати що саме може стати тригером для них під час експозицій. «Цей простір пам'яті, на мою думку, повинен бути простором для компромісу і для розуміння того що саме сталося і що це не може повторитися», — каже співзасновниця Музею пам’яті та прав людини у Чилі. 
Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Сепулведою про ті історії, які вона почула під час роботи Комісій правди і примирення, чому в Чилі не має досі консенсусу щодо постаті Піночета, як правильно організувати музеї пам’яті та як говорити із вцілілими та родичами жертв, щоб не перетворювати подібні простори на кладовища. 
Публікація стала можливою за підтримки USAID - US Agency for International Development у рамках програми «Права людини в дії», яку реалізує Українська Гельсінська спілка з прав людини - УГСПЛ.

Як в Чилі створили музей пам’яті жертвам диктатури Піночета, який досі є популярним в країні

В Україні мобілізація вважається необхідною, але несправедливою.  Такими є дані дослідження, яке проводилося у березні-квітні 2024 року під керівництвом Лабораторії журналістики суспільного інтересу у співпраці з Харківським інститутом соціологічних досліджень. Найчастіше таке відчуття виникає через нерівність між заможними і незаможними, коли багатші українці мають більше шансів уникнути мобілізації.  Серед інших форм несправедливості респонденти називали непропорційну орієнтацію працівників ТЦК на сільську місцевість, непритягнення їх до відповідальності за «бусифікацію» чоловіків, мобілізацію людей з проблемами зі здоров’ям або інвалідністю та відправлення на фронт військовозобов’язаних без урахування їхніх навичок. Директор Харківського інституту соціологічних досліджень, соціолог Денис Кобзін стверджує, що ця ситуація не є унікальною. Приміром, більшість сучасних президентів США не служили, хоча підлягали призову під час війни у В’єтнамі. «З’ясувалося, що у них у всіх є певні діагнози, які дозволили їм не служити, але вони дозволили їм потім спокійно жити і виконувати свої функції»,  — зазначає Кобзін.  І в США, і у Великій Британії виникали проблеми з мобілізацією під час великих війн у ХХ столітті. Вже тоді діяли різні схеми, щоб уникнути призову. Серед них — наявність дітей, освіта та хвороби. Щоб залучати більше людей до армії, треба з ними правильно комунікувати про це, каже соціолог. 
Журналістка Ангеліна Карякіна говорить із Денисом Кобзіним про те, хто може вплинути на мобілізацію, чи розколює тема мобілізації українське суспільство,  якою є армія цивільних та необхідність готуватися до майбутньої війни з Росією, що може призвести до часткової мілітаризації України.

Чого бояться та на що сподіваються українці щодо військової служби? Пояснює соціолог

Colombian journalist Catalina Gómez has been living in Tehran since 2007. She ended up in Iran due to her obsession with the Middle East. Her specialty is reporting on military conflicts in the region. She has written articles about the war in Syria and the Gaza Strip, the fight against ISIS in Iraq, and the bloody battle for Mosul. Gómez has also covered several presidential elections in Iran and the mass protests during the Green Revolution in Iran in 2009. When Russia started the war in Ukraine in 2014, Catalina did not come here. She was unfamiliar with the region and was exclusively reporting on Syria and Iraq at the time. However, after the full-scale invasion, she regularly travels to the frontlines for reports and even partially resides in Kyiv. She compares her first month of living in the Ukrainian capital in May 2023 to "Star Wars." During that time, Russia launched missiles at Kyiv almost every night to detect and destroy air defense systems. In June 2023, the journalist survived a Russian missile strike on the "RIA" pizzeria in Kramatorsk. Her friend, Ukrainian writer Victoria Amelina, who was sitting at the same table with Catalina, was killed.

Journalist Natalia Gumenyuk talks with Catalina Gómez about how she returned to work after the death of Victoria Amelina, why Colombians come to fight in Ukraine, what Ukrainians can expect from the new president of Iran, and why Gabriel Garcia Marquez remains a prominent journalist for Latin America.

Several thousand Colombians are fighting on the side of Ukraine. Why?

Максим Єлігулашвілі — фасилітатор діалогів, експерт Інституту миру і порозуміння та член правозахисної коаліції «Україна. П’ята ранку». Він модерував публічні дискусії, які проводила «Лабораторія журналістики суспільного значення» в різних регіонах України цього літа. Зокрема, жителі Авдіївки говорили про те, з чим вони можуть ідентифікувати  себе після знищення та окупації міста та на чому починати його відновлення. Мешканці Ягідного на Чернігівщині говорили про пам’ять про воєнний злочин росіян в їхньому селі, дикість «туристичного маршруту» в Ягідному та обов’язкове називання імен всіх свідків тих подій як вид меморіалізації. На півдні країни під час таун холів точилися дискусії щодо пасток сприйняття колабораціонізму, кого треба обов’язково карати за співпрацю із країною-агресоркою та як краще взаємодіяти прокуратурі та поліції із вцілілими після воєнних злочинів та їхніми родичами. Після деяких дискусій пристрій Максима Єлігулашвілі, який відслідковує фізичні показники його тіла, показував цифри ніби він тільки що пробіг 15 кілометрів.
Журналістка Ангеліна Карякіна говорить із Єлігулашвілі про символи та об’єкти, на яких можна відновлювати знищені міста та села, пошуки малих знаків пам’яті про воєнний злочин у підвалі школи в Ягідному, пастку закапсулюватися в своєму болю, чи треба судити за продаж помідорів на ринку росіянам та золоті кеди як спосіб зберегти власну вітальність.

Максим Єлігулашвілі про пам'ять, фіксацію життя, перевідкриття сходу і півдня України після перемоги

South Korean President Yoon Suk Yeol has proposed creating a consultative group with North Korea to find ways to reduce tensions between the countries and restore economic cooperation. From the DPRK side, they expect only one thing - to start nuclear disarmament. 
Currently, relations between the states have become as tense as ever. At the beginning of 2024, North Korean leader Kim Jong Un called South Korea "the main enemy," stated that unification into a single Korea is impossible and terminated economic cooperation agreements with it. The DPRK constantly launches garbage balloons into the territory of the Republic of Korea, shells the border of the neighboring state, and sends spy satellites. At the same time, North Korea continues to develop its nuclear program and military potential, for which it strengthens relations, in particular, with Russia. Moscow receives weapons from Pyongyang, including ballistic missiles, which it uses to strike Ukraine. As for North Korea, experts say about receiving various military technologies from Moscow. But that's not all. Russia sent the first batch of domestic animals - almost 500 goats - to the DPRK due to the lack of food in North Korea.

Journalist Nataliya Gumenyuk talks to Seoul-based legal analyst Ethan Hee-Seok Shin about the weakening of ties between South Korea and North Korea, what exactly ensured the existence of the DPRK and the operation of the Gulag on its territory, the friendship of the DPRK with Russia, and how Koreans now feel about the Japanese who colonized Korea for 35 years.

Rockets, Goats, and Military Technology: How North Korea Tries to Find a New Friend in Putin?

Президент Південної Кореї Юн Сок Йоль запропонував створити консультативну групу з Північною Кореєю, щоб знайти шляхи зниження напруги між країнами та відновлення економічної співпраці. З боку КНДР очікують лише одного — почати ядерне роззброєння. 

Наразі відносини між державами загострилися як ніколи. На початку 2024 року лідер КНДР Кім Чен Ин назвав Південну Корею «головним ворогом», заявив, що об’єднання в єдину Корею неможливо і розірвав угоди про економічне співробітництво з нею. КНДР постійно запускає кулі із сміттям на територію Республіки Корея, обстрілює прикордоння сусідньої держави та відправляє супутники-шпигуни. Водночас  Північна Корея продовжує розвивати свою ядерну програму та збройний потенціал, заради чого вона укріплює стосунки, зокрема, із Росією. Москва отримує зброю від Пхеньяна, зокрема, і балістичні ракети, якими завдає ударів по Україні. Щодо Північної Кореї, то експерти кажуть про отримання від Москви різних військових технологій. Але не тільки це. Росія відправила першу партію свійських тварин — майже 500 кіз — до КНДР через брак продовольства в Північній Кореї. 

Журналістка Наталя Гуменюк говорить із юристом-аналітиком із Сеула Ітаном Хі-Сок Шіном про ослаблення зв’язку між Південною та Північною Кореєю, що саме забезпечило існування КНДР та роботу ГУЛАГів на її території, дружбу КНДР із Росією та як зараз ставляться корейці до японців, які колонізували Корею протягом 35 років.

Ракети, кози та військові технології. Як Північна Корея намагається знайти нового друга у Путіні?

Тимофій Брік — український соціолог, ректор університету Київська школа економіки. Він впевнений, що українське суспільство не є таким вже і розколотим, як про це пишуть медіа. Пам’ять про Помаранчеву революцію та мапи, на яких країну ділили на частини через голосування за різних кандидатів в президенти, багатьох робить упередженими. Часто люди воліють бачити розколи в усьому. Брік наводить приклад із питанням щодо вступу в НАТО. Історично частина українців була за приєднання до Альянсу, інша — проти. Але через зміну контексту, початок великої війни більшість українців зараз вже підтримує вступ до НАТО. «Бачити ці розколи? Вчора були, а сьогодні їх немає. Те, що громадська думка різноманітна, то це ознака різноманітності нашого суспільства. Але це не є розколом», —.говорить соціолог. 
Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Тимофієм Бріком про ризики для українського суспільства та що може зменшити ймовірність конфліктів всередині нього, чому він не очікує соціального вибуху після прийняття закону про заборону релігійних організацій, керівний центр яких знаходиться у державі-агресорі, та його скепсис щодо громадської думки.

Я не вірю, що в нас було багато розколів у суспільстві || Тимофій Брік

В український прокат виходить документальний фільм «Мирні люди». Його режисерка Оксана Карпович особисто прослухала понад 30 годин перехоплень приватних телефонних розмов содат РФ із їхніми родичами. Ці аудіо не є засекреченими, вони викладалися протягом першого року повномасштабного вторгнення на офіційних сторінках українських спецслужб. Розмови російських солдат проходять на тлі кадрів з деокупованих територій Київщини, Харківщини, Миколаївщини та Донеччини. Понівечених тіл у фільмі немає, самих росіян показують лише в кінці фільму. За словами Карпович, ідеєю «Мирних людей» було відтворити стан когнітивного дисонансу. «Ми зробили певну послугу росіянам, створивши цей фільм. Ми створили їхній чесний портрет, який вони б не наважилися про себе зробити», — каже режисерка. 
Журналістка Ангеліна Карякіна говорить із Оксаною Карпович про багатогодинні розмови російських солдат та що особисто її в них вразило, що не потрапило в фільм, як тема мародерства може стати окремою стрічкою та що режисерці допомогло справитися із власними емоціями від побаченого та почутого.

Оксана Карпович — про фільм «Мирні люди» на основі 31 години перехоплень розмов російських солдат

Роман Ващук — колишній канадський дипломат, а з 2022 року є бізнес-омбудсменом в Україні. Він бачить, що за останні десять років в Україні рівень дрібної корупції зменшився. Але донині залишається проблема ручного управління в фіскальних структурах. Країна, яка рухається до Євросоюзу, має відійти від традиції персоналізованого підходу до влади з ручним управлінням державними коштами. Також він вважає, що треба надати держслужбовцям більше волі та простору для ухвалень ними необхідних рішень для відновлення країни. Адже українські чиновники постійно думають про те, щоб їхній підпис не став у майбутньому приводом для кримінальних справ проти них. Пригадуючи власний досвід роботи у різних посольствах та державних установах Канади, Ващук боявся насамперед помилки, яка могла б стати руйнівною для його проєктів. Але щоб прийшли і просто посадили його до в’язниці за його рішення, то ні він, ні будь-який канадський держслужбовець про це не думав. Однак українські держслужбовці думають про це постійно.
Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Романом Ващуком про бізнес в Україні під час війни, необхідність заплатити українцям за відмову від тіньових схем, економічне бронювання, можливості збільшення Канадою підтримки України, українську діаспору в Канаді та нормальність країни під час повномасштабного вторгнення.

Україна дуже добре вміє зберігати острівці нормальності серед цієї ненормальності | Роман Ващук

Борис Ґудзяк — архієпископ і митрополит Філадельфійської митрополії Української греко-католицької церкви, президент Українського католицького університету. Він вважає, що в США для більшості американців немає моральної дилеми щодо того, хто є правим в російсько-українській війні. Така однозначність стала основною причиною об’єднання багатьох людей довкола підтримки України. Зараз настав етап від дуже загальних, чорно-білих оцінок переходити до конкретики, розповідати про окремі випадки російської агресії, щоб наблизитися до рівня людини та її особистого досвіду. Сам Ґудзяк також спілкується із американськими політиками із різних кіл. Зокрема, він мав зустріч із кандидатом у віцепрезиденти від Республіканської партії Джей Ді Венсом. Висловлювання напарника колишнього президента Дональда Трампа віддзеркалюють чи не найрадикальнішу позицію політиків у Вашингтоні щодо припинення допомоги Україні та заморожування конфлікту. Свою зустріч із Венсом Ґудзяк оцінив як непродуктивну. Але той є впливовим політиком, в разі обрання Трампа новим президентом США його вплив збільшиться. Тому українці мають, за словами архієпископа, допомогти Венсу зрозуміти реальність. Не займати позицію ображених Ґудзяк рекомендує і в комунікаціях із Папою Римським, який двічі на тиждень у своїх проповідях згадує про терпіння українців та просить про солідарність із ними. 
Журналістка Наталя Гуменюк говорить із архієпископом Борисом Ґудзяком про його враження від поїздки півднем та сходом України, чого може не розуміти понтифік, про приреченість України на сусідство із Росією, про травму війни та неможливість співіснування ненависті та миру.

Якщо ми ненавидимо, то стаємо такими, як росіяни | Архієпископ Борис Ґудзяк

Gavin Rees is a trauma expert and the Senior Advisor for Training and Innovation at the Dart Center for Journalism and Trauma. For many years, he has worked with groups on trauma prevention, resilience building, and conducted training sessions for journalists and documentary filmmakers on how to properly conduct interviews with people who have experienced traumatic events. To get someone to open up, you need to create an environment and atmosphere during the conversation where they feel respected and want to share their experiences willingly. If the person in front of you is a friend or relative, you will be interacting with them not as a journalist. Gavin Rees reminds us that the same principle applies here—you should not force others to talk. Sometimes you may feel that your loved one absolutely needs to talk to relieve their emotional burden and painful memories. But some people prefer not to talk. Therefore, you must always leave the choice to the person whether to share their experience or not.

Journalist Nataliya Gumenyuk talks with Gavin Rees about the nature of trauma and the necessity of regaining a sense of control for a person after a difficult experience, resilience as an acquired trait, whether all Ukrainians are traumatized, how to avoid comparing tragedies, and the biggest mistake when communicating with someone who is grieving.

Regaining a Sense of Control, Legalizing Crying and Resilience as a Process | Gavin Rees

Ґевін Різ —  експерт із травми, старший радник з навчальних програм та інновацій у Дарт Центрі журналістики та травми. Протягом багатьох років працював на групах із запобіганню травми, виробленню стійкості та проводив тренінги для журналістів, документалістів про те, як правильно записувати інтерв’ю з людьми після травматичного досвіду. Щоб людина вам відкрилася, то потрібно створити такий простір, атмосферу при спілкуванні, де вона відчує повагу до неї та самостійно захоче розповісти про те, що пережила. Якщо перед вами ваш друг або родич, то ви будете з ними  спілкуватися вже не із позиції журналіста. Ґевін Різ нагадує, що і тут діє той самий принцип — ви не повинні змушувати інших говорити. Іноді вам може здаватися, що вашому близькому обов’язково треба виговоритися, щоб позбавитися емоційного тягарю та важких спогадів. Але дехто вважає за краще не говорити. Тому ви завжди маєте залишати вибір за людиною розповідати про свій досвід або ні.  
Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Ґевіном Різом про природу травми та необхідність повернення відчуття контролю людині після важкого досвіду, стійкість як набуту рису, чи всі українці є травмованими, як не порівнювати трагедії та найбільшу помилку при спілкуванні із людиною, яка переживає втрату.

Повернення відчуття контролю, легалізація плачу і стійкість як процес | Експерт з травми Ґевін Різ

До Першої чеченської війни, яку російська влада називала «операцією з поновлення конституційного порядку в Чечні», Зайнап Гашаєва разом із своїм чоловіком займалася бізнесом у Москві. Наприкінці 1994 року ситуація у Чечні загострилася і жінка поїхала до Грозного, щоб вивезти звідти своїх рідних. Переживши там перші бомбардування російської авіації, Зайнап разом із старенькою матір’ю вдалося повернутися до Москви. Після цієї поїздки Гашаєва закинула свій бізнес і почала активно ходити на антивоєнні марші та займатися правозахисною роботою. Зокрема, вона записувала спочатку у блокнот свідчення чеченців, які змогли вибратися живими із власних сіл, в яких російська армія влаштовувала жорсткі зачистки із численними вбивствами мирних жителів. Згодом вона разом із небайдужими почала записувати інтерв’ю на відеокамеру. За словами Зайнап, з Першої чеченської війни в неї було близько 200 відеокасет із розповідями про злочини російських солдат, з Другої – ще 100.  Спочатку вона їх ретельно переховувала на території Чечні, згодом вивезла відеокасети у Швейцарію, де протягом довгих років зібрану інформацію оцифровували. Назавжди виїхати з Чечні довелося і Гашаєвій. Зараз вона живе у Швейцарії. Чеченській архів вона зберігає для майбутнього трибуналу щодо дій Росії під час чеченських війн, на який вона сподівається у майбутньому. 
Журналістка Ангеліна Карякіна говорить із Зайнап Гашаєвою про її чеченський архів, що вона бачила у Чечні протягом двох війн, паралелі із війною Росії в Україні та сережки, які вона має повернути матері 19-річної дівчини, яку російські солдати спалили під час зачистки майже 30 років тому.

Звіт The Reckoning Project: Ukraine Testifies про паралелі російських війн в Чечні, Сирії та України за посиланням https://cutt.ly/8eIJQqtg

Зайнап Гашаєва — про війни в Чечні, їхню схожість із агресією Росії проти України і чеченський архів

After Russia’s full-scale invasion of Ukraine, in the spring of 2022 Finland and Sweden applied for NATO membership. A year later, Finland officially became a member of the North Atlantic Alliance, and in 2024, Sweden obtained the same status. Swedish writer and journalist Carl Henrik Fredriksson notes that Finland and Sweden have historically been closely linked, particularly on defense matters. As small states, Scandinavian countries rely on a global order meant to protect and guarantee their freedom and integrity. However, since 2014—following the annexation of Crimea and the start of the war in Ukraine—the post-Cold War global order no longer exists. Russia's full-scale aggression against Ukraine was the final catalyst for this shift. According to Fredriksson, Finland went through an internal transformation regarding NATO membership much faster than Sweden.
“When Finland makes this move, Sweden has no choice; it can no longer remain neutral, whether it wants to or not. Sweden’s decision to join NATO has less to do with Sweden itself and more to do with Finland,” says Fredriksson, Programme director of Debates on Europe. He recalls that over ten years ago, both countries and their societies responded weakly to military assessments, which revealed their inability to defend themselves for even a week in case of an attack.
Journalist Nataliya Gumenyuk speaks with Carl Henrik Fredriksson about why Scandinavian countries have become some of Ukraine's strongest allies, how Ukrainian heroism is perceived in peaceful Europe, the skepticism in Northern Europe toward former Eastern Bloc countries, Swedish neutrality, and the role of utopia in the modern world.

Ukraine Can Teach Us that We Need to Be Prepared for New Type of Heroism | Carl Henrik Fredriksson

Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну вже навесні 2022 року Фінляндія та Швеція подали заявки на вступ до НАТО. За рік Фінляндія офіційно стала членом Північноатлантичного альянсу, у 2024 такий статус отримала і Швеція. Шведський письменник і журналіст Карл Генрік Фредрікссон каже, що історично Фінляндія та Швеція тісно пов'язані між собою, зокрема в оборонних питань. Країни Скандинавії — це малі держави, а подібні країни залежать від світового порядку, який мав би захищати і гарантувати свободу і цілісність таких держав. Однак після 2014 року, анексії Криму та початку війни в Україні,  світового порядку, який встановився після Холодної війни, більше не існує. Повномасштабна агресія Росії в Україні стала остаточним каталізатором. На думку Фредрікссона, Фінляндія набагато швидше пройшла внутрішню трансформацію щодо рішення про вступ до НАТО. «Коли Фінляндія так робить, то Швеція не має вибору, вона більше не може залишатися нейтральною, хоче вона цього чи ні. Те, що Швеція стала членом НАТО, має менше спільного з самою  Швецією, аніж з Фінляндією»,  — каже програмний директор проєкту «Дебати про Європу» Фредрікссон. Він нагадує, що це країни, суспільства яких понад 10 років тому дуже кволо відреагували на оцінку військових про власну нездатність вести війну навіть один тиждень в разі нападу на них. 
Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Карлом Генріком Фредрікссоном про те, чому скандинавські країни стали одними з найбільших союзників України, про український героїзм та його сприйняття в мирній Європі, скепсис Північної Європи до країн колишнього Східного блоку, шведський нейтралітет та місце утопії в сучасному світі.

Україна може навчити бути готовими до нового типу героїзму | Карл Генрік Фредрікссон

Nino Zhizhilashvili is one of Georgia’s leading political journalists and hosts. In her nearly 30-year career, she has never worked for pro-government media and has always chosen channels where she can openly criticize the authorities. Due to her work, authority, and popularity in Georgia, she has had multiple opportunities to transition into politics. However, she does not understand journalists who make such a transition, and it doesn’t appeal to her. Zhizhilashvili, who is also the dean of the Caucasus Media School, chooses to remain in the profession to keep those in power in check. 
On October 26, parliamentary elections will be held in Georgia, and according to the journalist, this is an existential moment for the Georgian state. Russia's full-scale invasion of Ukraine has fully revealed the pro-Russian stance of the Georgian government and the head of the ruling party "Georgian Dream," oligarch Bidzina Ivanishvili, who controls everything in the country. In its election campaign, "Georgian Dream" exploits the war in Ukraine, claiming that only they can guarantee peace in the country. They also promise to conduct a trial similar to the Nuremberg trials against former Georgian President Mikheil Saakashvili, accusing him of allegedly starting the war in Georgia in 2008. 
The ruling party's campaign rhetoric hasn’t been without conspiracy theories about the global "party of war" and attacks on the LGBTQ+ community to prevent "Western values" from infiltrating traditional Georgian society. Russia does not hide its positive attitude toward Ivanishvili, openly praising his recent actions.
Journalist Nataliya Gumenyuk speaks with Nino Zhizhilashvili about how the current Georgian government has revealed its pro-Russian essence, who supports "Georgian Dream" within the country, Georgian protests against Russian-style laws, the opposition and Mikheil Saakashvili’s role in it, Abkhazia and South Ossetia, election conspiracies, and whom she places her hopes on for the future of her country.


There is no any Single Word from Georgian Government that Russia is an Enemy | Nino Zhizhilashvili

Ніно Жижилашвілі є однією з провідних політичних журналісток та ведучих у Грузії. За свою майже 30-річну кар’єру вона ніколи не працювала у провладних ЗМІ і завжди обирала телеканали, де вона може відкрито критикувати владу. Завдяки своїй роботі, авторитету та популярності в Грузії вона не раз могла перейти у політику. Але вона не розуміє журналістів, які роблять подібний перехід, їй це не подобається. Жижилашвілі, яка є також деканом Кавказької медіа-школи, обирає залишатися в професії, щоб контролювати тих, хто при владі. 26 жовтня у Грузії проходитимуть парламентські вибори і це є екзистенційним моментом для грузинської держави, впевнена журналістка. Повномасштабне вторгнення Росії в Україну повністю проявило проросійську налаштованість грузинського уряду та голови правлячої партії «Грузинська мрія», олігарха Бідзіни Іванішвілі, який все контролює в країні. В своїй передвиборчій кампанії «Грузинська мрія» спекулює на війні в Україні і твердить, що тільки вона може бути гарантією миру в країні. Вони також обіцяють влаштувати суд на кшталт Нюрнберзського процесу над колишнім президентом Грузії Міхеїлом Саакашвілі за те, що він нібито розпочав війну в Грузії у 2008 році. Без конспірологічних теорій про світову партію війни та виступів проти ЛГБТК+ спільноти, аби не дати «проникнути західним цінностям» в традиційне грузинське суспільство у передвиборчій риториці провладної партії також не обійшлося. Росія не приховує свого дуже позитивного ставлення до Іванішвілі, вони дуже схвально оцінили його останні кроки. 
Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Ніно Жижилашвілі про те, як нинішня грузинська влада проявила свою проросійську сутність, хто підтримує «Грузинську мрію» в країні, протести грузинів проти російських законів, опозицію та місце Міхеїла Саакашвілі в ній, Абхазію та Південну Осетію, конспірологію під час виборів та на кого вона покладає надії щодо майбутнього своєї держави.

Від грузинського уряду ви не почуєте жодного слова про те, що Росія — ворог І Ніно Жижилашвілі

On November 5, 2024, the U.S. presidential election will take place. The Republican candidate for this office is Donald Trump. A few years ago, his participation in the presidential race was in question following the storming of the Capitol on January 6, 2021, just before the certification of the previous election results in each state. Many Republicans prefer not to recall this incident. Nevertheless, in July 2024, Trump became the sole candidate for U.S. president from the Republican Party. He was expected to face the current president, Joe Biden, from the Democratic Party. However, in June, after an unsuccessful debate with Trump, donors and Democratic leaders began pressuring Biden to withdraw his candidacy. Nearly a month later, Biden stepped out of the race. At the end of August, Vice President Kamala Harris officially became the Democratic Party’s candidate for U.S. president.

A few weeks before the election, Trump and Harris are nearly tied. Both candidates are working hard to mobilize their voters. Harris is focusing on moderate Republicans and Black men, adjusting her strategy and drawing on her prosecutorial experience. Trump is appearing in interviews with influencers and on streaming platforms. At the same time, his team is already carefully preparing to challenge the election results in various states in court.

Nataliya Gumenyuk speaks with American journalist Christian Caryl about whether Trump is truly a threat, what Ukraine can expect from him, what Kamala Harris’s policy on Ukraine might be, Trump’s affection for dictators, why Harris may fare better than Hillary Clinton, and the key challenges facing the candidates vying for the White House for the next four years.

We could see a lot of violence in the aftermath of this American election | Christian Caryl

П’ятого листопада 2024 року пройдуть вибори президента США. Кандидатом на цей пост від республіканців став Дональд Трамп. Ще кілька років тому його участь в президентських перегонах була під питанням після штурму Капітолія 6 січня 2021 напередодні затвердження результатів минулих президентських виборів у кожному штаті. Чимало республіканців не хочуть згадувати про цей інцидент. Тож в липні 2024 року Трамп став єдиним кандидатом на пост президента США від Республіканської партії. Від Демократичної партії з ним мав боротися чинний президент США Джо Байден. Але у червні після невдалих дебатів із Трампом донори та лідери демократів почали тиснути на нього, щоб той зняв свою кандидатуру. Майже через місяць Байден вийшов з передвиборчих перегонів. В кінці серпня віцепрезидентка Камала Гарріс стала офіційною кандидаткою на пост президента США від Демократичної партії. 
За кілька тижнів до виборів Трамп та Гарріс практично мають рівні шанси на перемогу. Тож кандидати намагаються активізувати своїх виборців. Гарріс фокусується на поміркованих республіканцях та темношкірих чоловіках, змінюючи стратегію своєї поведінки та використовуючи свої навички із власного прокурорського минулого. Трамп ходить на інтерв’ю до інфлюенсерів та стрімінгові платформи. Але при цьому його штаб вже ретельно готується до судових оскаржень результатів голосування в різних штатах.
Наталя Гуменюк говорить із американським журналістом Крістіаном Керилом про те, чи насправді є загрозою Трамп, що може очікувати Україна від нього та якою може бути політика Камали Гарріс щодо України, любов Трампа до диктаторів, чому Гарріс краще за Гілларі Клінтон та про основні виклики кандидатів за місце господаря Білого дому на наступні чотири роки.

Ми можемо побачити багато насильства після цих виборів в Америці | Крістіан Керил

За тиждень до американських виборів кандидати в президенти США Камала Гарріс та Дональд Трамп змагаються за окремі групи виборців. На цьому етапі вони вже не намагаються переконати всіх. Журналістка Наталя Гуменюк, яка перебуває зараз в США та спостерігає особисто за президентськими перегонами, вказує, що стратегії двох таборів різні.  Для Трампа — це залучити за допомогою екстремальної риторики якомога більше молодих чоловіків, які зазвичай не приходять на виборчі дільниці. Для Камали Гарріс — жінок, ймовірно, республіканок, яким не подобається Трамп. На мітингах у різних американських містах Дональд Трамп часто займається самолюбуванням, перекривлює свою опонентку, говорить про економіку та постійно залякує американців мігрантами.  Гарріс на подібних виступах відстоює репродуктивні права жінок, зокрема, на аборти, а також говорить про загрозу диктатури у випадку приходу до влади Трампа. «Ця кампанія цього разу про явку — чи прийдуть люди, які вже переконані,  чи чимось розчаровані або мають мало сподівань», — каже журналістка. 

Ведуча Ангеліна Карякіна говорить із Наталею Гуменюк про настрої в США за тиждень до виборів, хто ходить на мітинги кандидатів, про фашистську риторику Дональда Трампа та черги виключно до чоловічих вбиралень  на його виступах, чого бракує Камалі Гарріс та відчуття апатії у Вашингтоні та Нью-Йорку. 


На мітингу Трампа, де я була, він жодного разу не сказав слово Україна | Наталя Гуменюк

Майже 80 мільйонів американців скористалися правом раннього голосування ще до 5 листопада, коли проходитиме основний день виборів президента США. Серед них — нинішній американський президент Джо Байден та віцепрезидентка Камала Гарріс. Дональд Трамп скептично ставиться до раннього голосування. Але він вже заявив журналістам, що сподівається оголосити про свою перемогу в день виборів.  Хоча остаточний результат може стати відомим лише через кілька днів. Особливо якщо представники таборів обох кандидатів будуть вимагати перерахувати  голоси в певних ключових або так званих штатах, що хитаються. Очікують, що саме голосування в цих регіонах вирішить долю виборів. Цього року їх сім: Арізона, Джорджія, Мічиган, Невада, Північна Кароліна, Пенсильванія та Вісконсін. 

Демократи  вже готують план відповіді Трампу, якщо він передчасно оголосить про свою перемогу на виборах, як у 2020 році. Тоді Трамп оголосив себе переможцем рано вранці після дня виборів, за три дні до того, як про результати виборів заявили перші телеканали. Демократи намагатимуться заповнити соціальні мережі та ефір закликами до спокою і терпіння під час підрахунку голосів. Водночас в деяких штатах США підрозділи Національної гвардії вже приведені у готовність для швидкого реагування в разі заворушень на виборах президента США.  

Останній день перед виборами Камала Гарріс проведе в Пенсильванії. В цей же штат на виступ приїде Дональд Трамп, він також планує відвідати Північну Кароліну та Мічиган.  

Ведуча Ангеліна Карякіна говорить із журналісткою Наталею Гуменюк про стан країни та настрої в США напередодні основного дня голосування, ставлення до Гарріс в її рідному Окленді, найдобрішу людину Джей Ді Венса та на кого мають надіятися українці. 


Вся надія українців, які хочуть перемоги демократів, на афроамериканців | Наталя Гуменюк

Дональд Трамп став 47-м президентом США. Він отримав 312 голосів виборників, його суперниця Камала Гарріс — 226. До того ж Трамп переміг кандидатку від демократів в усіх семи ключових штатах. Інавгурація нового президента пройде в січні 2025 року. Трамп вже почав підбирати кадри до своєї майбутньої адміністрації. Американські ЗМІ пишуть, що на його кадрові рішення впливає мільярдер Ілон Маск і пропонує тих чи інших людей на посади. Він також був присутнім під час телефонної розмови Дональда Трампа із українським президентом Володимиром Зеленським, яка відбулася минулого тижня. Нагадаємо, що під час своєї передвиборчої кампанії Трамп неодноразово заявляв, що може припинити війну між Росією та Україною «за один день».  Ілон Маск може стати каналом комунікації між Дональдом Трампом та Володимиром Путіним. Нещодавно з’явилася інформація про те, що мільярдер регулярно спілкується із Путіним з початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. 
Ангеліна Карякіна говорить із журналісткою Наталею Гуменюк про ризики для України з боку нових людей в команді Трампа, чого вже можна очікувати від нього українцям, стратегію роботи з новим президентом США та необхідність вижати все по максимуму з демократів в наступний місяць. 


Коли все має значення

Popular tracks