Я втрачаю себе, розчиняюсь як цукор і сіль:
Біла Смерть це прекрасніше чорної пустки і тризни.
Але чорна смола, чорний сморід летить звідусіль,
І я зраджую Небу — своїй останній Вітчизні.

Я втрачаю себе: хворі хмари і сонячне небо —
 Адже, справа у тому, що страшно повірити в себе!
І любити тебе, не тікаючи в відчай від тебе.
І сказати Життю: у тобі моя справжня потреба!

Я втрачаю себе, доки інші несуть щось у світ:
Це не завжди про світло, це радше про дії і спосіб.
Чорна пустка в мені залишає по всьому слід,
Чорна пустка в мені застрягає у горлі на зовсім.

Лише відчай в наснагу росте у мені, як трава:
Я втрачаю слова, але треба боротись у квіт!
Я втрачаю земне, але плаче за мною Земля,
Бо я донька Землі, її лісу, степів і боліт.

Вона каже мені: ми для радості є, так цвіти!
Хіба Батько дарма надихнув тебе жити отут?
Ти не бійся пітьми, бо любов це коли можеш ти
Стати квіткою серед сміття і убивчих отрут.

Я втрачаю себе: але хтось потребує мене.
Може прийде мій час, може я пізньоцвіт, може ти
Був дощем у пітьмі, і коли ця пітьма мине,
Буду квітнути знов і зумію любов віднайти.

Я втрачаю себе: розчиняюсь як цукор і сіль.
 Біла Смерть це прекрасно, але не тоді, коли час
 Рятувати життя і гукати любов звідусіль,
 Бо ніхто не зуміє так жити!
 
 Ніхто не зуміє,
  крім нас.
_______________
 Жовтень, 2021 рік.

Вірш Біла Смерть (муз. Claudius Popp — Through The Rain)

Твоє обличчя наче повня
Висить у прямокутному вікні.
А десь там — море,
Мо-мо-мо-мо-море
Чужої тиші — наших тихих днів.
І може ти
Ти-ти-ти-ти-ти-тишу
Проллєш на сукню
І у формах Ню
Огорне вітер,
Вітер заколише,
Слова, що з "ре"
Лунають вівтарю.
І молоко, і море, і молюски
— то мокре місце,
це — стежина сліз.
Із вікон наших видно
Дно і повню.
І цілий світ,
Бо птах
В листах приніс.

Дар'я Пестова

Popular tracks