Текст Сергія Жадана

ПЛАСТУНКА N

Так відступало твоє дитинство –
ставився голос, губились друзі,
високо в небі міцно і стисло
висло життя, мов сережка у вусі.

Так ми жили – голосні й недолугі,
вплетені в часу стрічку трофейну,
блудні поборники буґі-вуґі,
скурвлені діти міцного портвейну.

Ти одягала військові боти,
бігла до школи – пенал, олівчик.
Все ще попереду – перші аборти,
татові джинси, мамин ліфчик.

Ще підіймало звивисту хвилю.
Срібна розгромлена клавіатура
ще формувала основи стилю –
так починалася контркультура.

З теплими гільзами “Біломору”,
з ковдрами битих студентських акцій
так наполегливо рвався угору
змучений блюз твоїх менструацій.

Що нас єднало? Загоєні сварки
падали в ніч, як у воду весла.
Ми відкривались, творили шпарки.
Теплі вітри мимоволі занесли

смуток у душі, мов мед у соти.
Як ми трималися, Бога ради! –
попри усі божевільні гризоти,
попри задрочки радянської влади.

Цим і завершилось. Тлінь мажорна,
стишена хвиля, сутінь озерна.
Схиблений час розтинає, мов жорна,
спільного досвіду темні зерна.

Тільки я знаю – між гострого віття,
в перенасиченій біосфері
так лише варто вживати повітря,
так лише слід прочиняти двері.

Липне до уст почуття морфеми –
альтернативна прозора вода ця.
Те, що було, не розіб’єш на теми.
Так ми кохали. І нам – воздасться

1997

Плач Єремії – Пластунка N

Суцільні соціальні руїни над руїнами
Де громадськість нагромаджує майно до чорноти
Бетонні тонни слів лиш струсять блідий попіл з мрій
А загравати так скажено з невисказаним, Ні!

Біблійські бідні білі люди біль потерплять на снігу!
На кризі в кризу вступлять в лігу костюмованих бандюг 
Ланцюг короткий - довгий шлях цей залишатися в боргу
На палачів своїх чекайте, почекайте трошки тут!

А завтра так зненацька впаде прям під скромні ноги
Прийде завтра зі знайомим смаком відчуттям тривоги
А сьогодні посміхнеться наша лінь захопить владу
Нас чекає лиш свобода з присмаком шаху і мату!

Спроба вийти з гробу знову гробить дух і мотивацію
Міські безплідні тлінні води лиють інформацію
Під натиском  пост-постмодерну вредні денді реп оруть
Галопом Glovo не доставить час нагадую!

А завтра так зненацька впаде прям під скромні ноги
Прийде завтра зі знайомим смаком відчуттям тривоги
А сьогодні посміхнеться наша лінь захопить владу
Нас чекає лиш свобода з присмаком шаху і мату!

Гул Катапульт!
Гул Катапульт! 
Гул Катапульт! 
Гул Катапульт!
Гул Катапульт!
Гул Катапульт!
Гул Катапульт!
Гул Катапульт!
Гул Катапульт!
Гул Катапульт!
Гул Катапульт!
Гул Катапульт!

Dzyga Live

СцСц (Live)

Музика: Роман Чайка
Лірика: Наталка Білоцерківець
Альбом: Вибраний народом
Рік: 2008

Мертвий півень - Ми помрем не в Парижі (feat. Каша Сальцова)

Weekend Symphony

Qarpa - Сашахуй

join us on facebook :
www.facebook.com/shklomusic/


Fлюгери

Їй п’ятнадцять і вона торгує квітами на вокзалі.
Кисень за шахтами солодкий від сонця та ягід.
Потяги завмирають на мить і рушають далі.
Військові їдуть на Схід, військові їдуть на Захід.

Ніхто не зупиняється в її місті.
Ніхто не хоче забрати її з собою.
Вона думає, стоячи зранку на своєму місці,
що навіть ця територія, виявляється, може бути бажаною і дорогою.

Що її, виявляється, не хочеться лишати надовго,
що за неї, виявляється, хочеться чіплятись зубами,
що для любові, виявляється, достатньо цього вокзалу старого
і літньої порожньої панорами.

Ніхто не пояснює їй, у чому причина.
Ніхто не приносить квіти на могилу її старшому брату.
Крізь сон чути, як у темряві формується батьківщина,
ніби хребет у підлітка з інтернату.

Формуються світло й темрява, складаючись разом.
Літнє сонце перетікає в зими.
Все, що діється нині з ними всіма, називається часом.
Головне розуміти, що все це діється саме з ними.

Формується її пам’ять, формується втіха.
В цьому місті народилися всі, кого вона знає.
Засинаючи, вона згадує кожного, хто звідси поїхав.
Коли згадувати більше немає кого, вона засинає.

Їй 15

Я танцюю, - говорить вона, - доки падає сніг.
Доки танцюю, - вона говорить, - доти тримаюсь усіх.
Доти небом нічним перекочується луна.
Доки вистачить снігу, я танцюю, - говорить вона.

І коли приходить зима і заживають ґрунти,
і небо стає сухим, ніби гортань,
торкайся поверхні світу, торкайся його висоти,
огортай його хворе горло найніжнішим із огортань.

Ти розмовляєш з вуличним снігом, мов із псом,
пояснюєш йому, як вибратися з безсонь,
радиш снігові, як не загубитися у снігах,
як стишити гнів і як побороти страх.

А сніг говорить: доки вона танцює, буду іти,
торкатимусь обережно пташиних крил,
падатиму їй під ноги із засніженої висоти,
лишатимусь поруч із нею, доки вистачить сил.

І заважає летіти птахам, і заважає текти ріці.
Торкається її ліктів, лишає синці.
І тепер кожне слово її – перець на язиці.
Найгірше позаду.
Найголовніше в кінці.

01 sex

Qarpa

Recent comments

serdiuk

Related tracks