холод сьогодні грубий -
нас розливають у труби.
весни женуться досі 
в осінь за нами наосліп.

ранок повис на нитці -
вже нічого не досниться.
ми самі для себе гості.
страшно: ми - це вже дорослі...

.без весел і без парусів,
і ні землі, ні тіла -
вогонь зотлів, маяк згорів...
це ми, ми знавісніли...

хай світ відмер мов шкіра,
ми - є, нас не зневірять!
між примар панують зради,
та між зайд є наша правда!

між гризот проллється світло,
ми птахи не перелітні,
бо любов на серця споді
тут і зараз все загоїть...

.знайшовши точку відліку,
виходь собі назустріч!
без нервів і без викриків
із точок мертвих зрушуй...

Ми

гірким розляпуватим вечором -
надбитим голосом мій сум...
ти істини витягуєш залежані,
щезаєш у самотність затісну.

і пальцями розм'яклими ти зважуєш
надщерблені шматочки голосінь.
чи то байдуже, чи то вражено
ми спрощуємось, ми тепер лиш тінь...

.ламай! не церемонься!
звучи, моя крапля світла.
допий усю до денця!
ламай, поки не засліпла!

поклав собі мовчати й осміхатися,
поки вирують пристрасті чужі.
ні чванства зайвого, ні пафосу - 
всіма словами ти вже надужив.

відпружений, так само і стривожений,
ти цілиш моїм подихом у сон...
отруйні стріли поглядів колошкають - 
щезаємо зі світу в унісон...

Ламай

бути шумом вантажного потяга,
що час від часу пірнає в тунель;
спокусливим звуком солодкого протягу
і тишею бути, як дзвін мине.

так ми затуляємо вуха долонями
і чуємо, як день новий тріщить.
а потім за пальців крихкою заслоною - 
пустота, що не має причин...

.ким бути?
всі ролі розібрані,
всі карти розіграні,
сама пустота.
як бути
ні в кого не ввігнутим,
собі тільки відданим -
себе запитай...

отже, бути могутнім всесвітом,
дрижачим струмом, що шкірою йде,
але не забути про роль решета:
бути всюди й водночас ніде...

Ким бути

не розказуй,	
не малюй мені страшних історій...
до шаленства і до сказу - 
тільки так, коли з тобою.

не хвилюйся:
коли вечір сріблом вкриє щоки,
на одну нестерпну мить спинюся - 
щоб відразу кинутись навтьоки...

.і не біжи за мною,
не біжи...
набридли відголоски і фантоми!
і крики непритомні, що ножі...
не біжи...

не вигадуй...
там, де наші сни, - пусті кімнати.
ніяк одне одного здолати.
ти кричиш "вставай!", а я - "не падай"...

Ножі

де твоя впевненість? стріляй, розплющуй очі.
не осідай на дні, вже дні давно коротші.
а я в мурашнику провулків заблукаю...
наш світ коробка, світ жорстокості й відчаю.

.так я відчуваю...
там, де серце, - іржавію...
в очах моїх двоїться.
стріляй! спини це, не бійся.

де твоя зваженість? не кидай долі зброю!
ще не кінець, достатньо шансів для героїв.
вмирали ми не раз, ніразу - воскресали.
простягуй руки, щоб земля тебе всотала...

...де твоя впевненість? стріляй, я не здригаюсь.
прийшов, як миші тінь, що світло затуляє.
ти, як листок зогнилий, до землі прилипнув - 
і я не жертва більше, я - твоя провина.

Невпевнено

тиша злизує з неба втому,
сивий бог іде босоніж,
випаровую час зі шкіри.
місто - зліва, ти будеш звіром...

від інвазії до вендетти,
від амеби до зграї левів,
від падіння і до злету - 
місто буде тобі за плевру...

.це комашиний день -
усе змаліло вмить.
ти - звір, а кому болить?
ми тут і ми ніде...

ліс - із вуст землі, як піна.
кров зміїна - нам по коліна.
не багато це, ще трошки -
й місто вкриють засохлі зморшки...

в ліжко впали підбиті звірі,
сивий бог накликав зливу.
йдеш наліво, йдеш босоніж,
тиша злизує з неба втому...

Звірі

скільки в житті недокричів,
скільки літрів недокипіло...
це вода твого розпачу - 
в пустелі твого терпіння.

там, де нас заморозило, 
слова помирають облудні.
хай вогняним розписом
на скрижалях записано буде...

...що тепер твоє місце - розплавлене місто.
тут можна померти, але не виспатись.
тепер ти - істинний князь свободи,
будь із того сильним, будь на те гордим...

звечоріє молодість...
збагнемо чи тільки видихнемо?
на шляхах неходжених
твої зміни - суцільні вивихи.

і час біжить, мов безногий.
не все ще з колін зідрали.
твій розпач впав у безодню,
терпіння твоє - безправне...

.тепер у наплічнику спить мефісто,
і плямкає рідне задихане місто...
тут можна померти, але не виспатись...
тут можна померти, але не виспатись...
тут легко померти і ніколи виспатись...

Виспатись

так розпадається пам'ять
на оборонні оманливі лінії...
до спогадів такий захланний,
ти - сьогодні без імені.

ти - нерухомий освітлений
ангел забутої музики.
день, бездумний і вітряний,
очі продер і вовтузиться...

.і у затінку квіток
пам'ять ти собі потовк.
і серед безлічі альбертин -
ти - один...

ти - руїни асоціацій,
павутина дощу незнищенна...
увиразнений в уламках часу,
ти розчавиш спогади - темно...

місто змінює необережно
розташування будов - загубились...
не пролунавши, зомлів недовершений
ритм - ніжне твоє зусилля.

...пам'ять нам - щоб спотикатись.
безліч розлук, твоя засклена шкіра...
серце з п'ят до колін тікає.
болісна гордість, спогад маліє...

так розпадається пам'ять
на оборонні оманливі лінії...
до спогадів такий захланний,
ти - сьогодні без імені...

Безліч Альбертин

Mistakenly, again

Composed, performed, recorded and mixed by Sergio Stukalo
Cover designed by Ira Krykun

Free Birds Flying Away

GET YOUR COPY
iTunes: goo.gl/oHSKWj
Google Play: goo.gl/yN2C9k
Deezer: goo.gl/cPvEYh
Amazon: goo.gl/FCf5Wo
Spotify: goo.gl/WMta1U

FOLLOW SHINING MUSIC
SoundCloud: @shmrec
Facebook: www.facebook.com/shmrec
Vkontakte: vk.com/shmrec
Twitter: twitter.com/shmrec
Instagram: instagram.com/shmrec

Free Birds Flying Away

Sergio Stukalo

Related tracks