Ницше и современная Украина. Тарас Лютый в подкаст-программе Олега Шинкаренко "Философский Барабан". 06.09.13
Nietzsche and contemporary Ukraine. Taras Lyuty in Philosophsky Baraban (Philosophy Drum) podcast show of Oleh Shynkarenko. 6 September 2013.

Ніцше і сучасна Україна. Тарас Лютий у ФІЛОСОФСЬКОМУ БАРАБАНІ Олега Шинкаренка. 06.09.13

Поет Андрій Любка: Я ніколи не бачив стільки друзів - навіть під час футбольного матчу. Майдан - це такий гепенінг.

Поет Андрій Любка у прямому ефірі ЄВРОМАЙДАНУ ОНЛАЙН. 22.00 17.12.13

Андрей Куликов после двух ночей на улице Грушевского в Киеве едет в командировку в Швейцарию. Уже прочитаны все новости в интернете, и прослушаны все подкасты Громадського радіо. В номере телевизор с единственным каналом на русском. Андрей попытался представить: что бы он узнал о ситуации в Украине, если бы он владел только одним языком - русским.

Андрій Куликов пише з Швейцаріі: після двох ночей на вулиці Грушевського спокій ночі у Цюріху не дає заснути. Я переслухав матеріали колег з Громадського Радіо, перечитав повідомлення в інтернеті, тепер - телевізор.

Повний текст суб'єктивних нотаток:

А теперь представим, что я не знаю ни одного языка, кроме моего родного русского. И поскольку в моем номере в Цюрихе из 36 телеканалов на русском вещает только РТР ПЛАНЕТА, я могу узнать - а что же происходит в Украине - только из передач этого российского канала. 

Утром, в программе новостей я узнаю только о том, что в Киеве убиты двое участников беспорядков и арестованы 10 зачинщиков беспорядков, а Одесская городская Дума приняла заявление с осуждением беспорядков. Слово протест не звучит. Правда, картинка, по моим двухдневной давности воспоминаниям, правдивая: дым, пламя, милиция, митингующие, нападающие на милицию и защищающиеся от нее. Но картинка исчезает быстро, ее заменяет корреспондент РТР, не говорящий ничего неправдивого, но заслоняющий собой то, что происходит на Грушевского и на Майдане, да и везде, куда могли бы пойти снимать российские телевизионщики. Мне не хватает того, что должно быть главным в телевидении: изображения. 

И только поздним вечером, когда я смотрю программу "Поединок" с Владимиром Соловьевым, я начинаю подозревать, почему так мало показывают Украину на этом российском канале. В студии российские участники ничтоже сумняшеся объясняют единственному украинскому участнику Владимиру Фесенко, что журналисты на Грушевского работают в ста и более метрах от заслонов милиции, а потому, мол, какая там прицельная стрельба по глазам? Фесенко возражает - и в сорока метрах работают, и в двадцати. А ему - а посмотрите на центр Киева, полностью оккупированый офисами международных организаций, где белые джипы ОБСЕ стоят как 70 лет назад фашистские танки. Россия - член ОБСЕ, напоминает российский участник Геннадий Гудков, а ему в ответ: ну так это же в Украину западные дипломаты возят наличные чемоданами. И вообще, происходящее в Украине - это результат поддержки Запада, ведущего войну. И слово "бандеровцы" по частоте употребления в некоторых эпизодах "Поединка" выходит чуть ли не на первое место. Когда те, к кому обращаются, не видят того, о чем им говорят, убедить легко. 

Потому - не показывать Украину и ее граждан, а рассказывать о них: легче испугать. И практически одинаковыми словами с некоторыми украинскими политиками, считающими события в нашей стране результатом вмешательства Запада и возлагающими надежду на стабилизацию положения на Россию. 

Я хочу быть последовательным. А потому не верьте мне на слово: на телевидении очень важно изображение. Поэтому посмотрите РТР ПЛАНЕТА, проверьте мои слова. И если у вас есть друзья, родственники, знакомые в такой важной для нас стране - России - расскажите и покажите им, что на самом деле происходит в Украине. И если у вас есть знакомые, родственники и друзья в других частях Украины, расскажите и покажите им, что происходит в вашей части Украины. Тогда мы не разорвемся на части. Тогда нас не разорвут на части.

Майдан глазами российского ТВ. Субъективные заметки от Андрея Куликова. 24.01.14

Pierwszy podcast Radia publicznego po-polsku. 

Zapraszamy do wysłuchania ukraińskiej a polskiej wersji piosenki "Podaj rękę Ukrainie" i dowiedzieć się - poco i dlaczego zespół "Taraka" stworzył ją. 
Przepraszamy za jakość połączenia telefonicznego.

Rozmawiał Andriy Izdryk.

Piosenka, która może stać się nowym symbolem solidarności Polski z Ukrainą. 04.01.14

Андрей Куликов и Егор Соболев: Разговор с другом. По-русски. 07.02.14

Родному языку моих друзей 
Не повезло: он выведен из моды
И сдан в этнографический музей,
Куда не всякий и не часто ходит.

Как это просто: дедовский рушник
Забрать стеклом и, вывесив на стену,
Гостей к витрине подвести на миг,
И забывать дорогу постепенно.

Язык друзей, средь прочих языков
Не лучший и не худший, просто - равный,
В загоне из отживших ярлыков
Кого пугаешь силой своенравной?

Тебя калечат, будто бы шутя;
Ты - жертва под секирой бюрократа.
Но тихо и естественно дитя 
Мне утром шепчет: “Хочу спати, тату”.

Как ей легко дается этот звук,
Как озорно прищурены глазенки.
Язык моих друзей, мой добрый друг,
Теперь ты - радость моего ребенка.

И что б ни говорили о моей
“Великой и могучей” русской речи,
Не стать ей ни богаче, ни честней,
Пока друзей не выпрямлены плечи.

Мы, люди, изменяемся, как реки,
Покуда нас не сковывают льдины.
И, дочери своей целуя веки,
Я говорю: “Вже годі спать, дитино”.

Мне этот стих нравится, хотя есть в нем и штамп, и наивные рифмы, и можно отыскать параллель со знаменитым стихом Леонида Киселева «Я позабуду все обиды…» Мне кажется, что у прочитанного в начале этого разговора стиха поучительная история. Например, история изменения его названия. 

Стих был опубликован под названием «Моей дочери, у которой два родных языка». А теперь он называется просто «1988» - по году, когда автор его написал. В тот день автор узнал о погромах в Сумгаите. Как-то сразу автор понял, что это были не хулиганские действия, как пыталась представить официальная пропаганда, а страшные последствия советской политики разобщения людей разных национальностей. 

И вот тогда автор стиха сел в кресло и, как говорится, «на колене» написал этот стих. И впервые в жизни решил, что написанный им стих стоит публикации. Автор пошел к знакомому – украинскому поэту Игорю Рымаруку, в будущем – лауреату самой престижной в Украине Шевченковской премии. Игорь Рымарук сказал, что публиковать нужно, переписал одну строку и позвонил Виталию Жежере, в то время – заведующему отделом культуры киевской комсомольской газеты «Молода гвардія». И вскоре стих появился на последней странице этой газеты. 

С тех пор автор опубликовал еще только один стих – уже на украинском языке. А потом посчитал свою миссию в поэзии выполненной и прекратил писать стихи. 

Прошло восемь лет, автор сменил работу, попал в редакцию, где почти все были моложе его, да еще и работали до того вместе, приходилось непросто – и вот однажды подходит к автору молодой репортер и спрашивает «А это не ты автор стиха о девочке, у которой два родных языка?» Автор признался, а молодой репортер рассказал, как с этим стихом выступал на разных конкурсах и фестивалях чтения поэзии. 

«Вот здорово,» - сказал автор. И признался, что у стиха уже другое название: просто «1988». Потому что у его дочери на самом деле родной язык один – украинский. Так же, как у автора родной язык один – русский. 

Но с дочерью автор всю жизнь говорил и говорит на украинском языке. А с родителями всю жизнь говорил на русском языке. И с друзьями, которые еще со школьных лет, говорит на русском. А вот с друзьями, которые с университетских лет – на украинском. А теперь говорит на украинском с внуками. И так же, как когда-то радовался слову «тату», произнесенному дочерью (а по-украински оно означает «папа» в звательном падеже), автор радуется, когда внуки обращаются к нему словом «діду» (а оно по-украински означает «дед» в звательном падеже).

 Родители решают за детей – какой язык сделать для детей родным. Повзрослев, дети решают – какой язык выбрать для разговора с самыми важными для них людьми, со всей страной. 

На Украине знали как разговаривать друг с другом в восьмидесятых и девяностых. И выстояли. Знаю, что и сегодня, уже в Украине мы знаем, как разговаривать друг с другом, чтобы понимать друг друга – и выстоять вместе. 

Даже сейчас, когда из многого украинского делают опудало. Даже сейчас, когда из многого русского делают пугало. Мы не будем экспонатами в камере страха. Автор стиха, с которого начинался этот разговор, я – Андрей Куликов. Слухайте. Думайте.

Двух родных языков не бывает. Андрей Куликов - субъективно. 08.02.14

Лідер парламентської фракції УДАР про пошуки виходу з тупикової ситуації в конституційному процесі; про тотальне залякування протестувальників; про автомайданівців, які закликають не припиняти боротьбу навіть коли їм пропонують безпеку; про свою участь у добровільній народній дружині у дитинстві і зараз; про попередження президенту Януковичу; і про наміри на позачергових президентських виборах. 

Розмовляв Андрій Куликов.

Читайте повний текст розмови. Розшифрувала Олена Шикура

Громадське Радіо:
Лідер парламентської фракції Віталій Кличко в інтерв’ю Громадському Радіо. 

Наближається четвер, на який, за словами Володимира Рибака, могло бути призначене позачергове засідання Верховної Ради, на якому могли розглядатися зміни до Конституції, але, кажуть, що жодних домовленостей не досягнуто, як між більшістю і опозицією, так і в середині опозиції.

 Як вийти з тупикової ситуації?

 Віталій Кличко:
Вийти з тупикової ситуації можна дуже швидко, і, нажаль, вихід лежить лише в одному напрямку. Якщо президент буде згодний з тим, щоб почути людей, буде згодний з тим, що треба піти назустріч людям. І це буде вихід з ситуації. Два виходи. Перший – дуже сильно понизити температуру в суспільстві і монополію влади – перейти до Конституції 2004 року, де буде розподіл влади між парламентом, президентом та урядом. Конституція була незаконно змінена в 2010 році, і рішенням Конституційного суду пропонуємо також Конституційному суду відмінити своє рішення і повернутися до Конституції .

Громадське Радіо:
Ви вже подали відповідний документ до Конституційного суду?

Віталій Кличко:
Я не впевнений. Але це пропозиція. Але ми розуміємо, що Конституційний суд на сьогоднішній день підконтрольний президенту, і без його згоди він нічого не буде вирішувати - це перше. По-друге, впевнений, що всі люди, які сьогодні знаходяться на Майдані, (але спочатку цей Майдан називався Евромайдан) – але на сьогоднійшій день, люди, які знаходяться там, це люди, в голові яких є вже не ідеї європейської інтеграції. Вони вийшли. Це Протестний Майдан – протестний проти влади. Протестний проти влади, тому що люди кажуть: «В цих умовах ми не можемо жити». І це не тільки бідні люди, це люди з середнього класу, це нормальні звичайні люди. Я був дуже вражений, коли зустрів на вулиці в мотоциклетному шоломі з бейсбольною битою мого знайомого, який такий бізнесмен середньої ланки, і займається, тому що він каже: «В цих умовах я не бачу перспектив  - перспектив для себе, перспектив для своєї родини.»  І люди кажуть: «Нема судів.» вірніше, вони не кажуть – це факт. Судів нема, законів нема, нема ніяких перспектив, тотальна корупція, і  багато людей (офіційно це – 7 мільйонів українців) працюють за кордоном, а не офіційно – багато людей. Залишаться два виходи: чи виїжджати за кордон, чи залишатись тут - і виживати. Не жити – виживати – в цих умовах, які нам пропонують.

Громадське Радіо:
Але, поки ми тут, багато активістів відчувають на собі переслідування, принаймні, про це повідомляють засоби масової інформації. Ви сказали «Евромайдан», «Майдан». Я ще скажу «Автомайдан». Які у вас відносини з Автомайданом, і чим ви можете їм зараз допомогти?  


Віталій Кличко:
Влада зараз вибрала такий шлях, вона думає, що Майдан розсосеться, тобто самі вони розійдуться. Ніхто розходитись не буде – це перше. По друге, будь-який силовий тиск, він викликає хвилю, набагато більшу, ніж була, і ми бачили це вже декілька разів, коли були спроби розігнати Майдан силовим шляхом. По третє, зараз іде тотальне залякування, тобто ми прийняли у Верховній Раді амністію, але ця амністія не працює. Замість того, щоб звільняти людей, їх хапають. Іде кримінальне переслідування. Пробують все зробити для того, щоб залякати людей, щоб, знаєте, їх загнати, щоб вони сиділи і не висовувались. Але страх проходить – через три дні, через тиждень. Люди на сьогоднішній день не бояться. Ті, що приходять на Майдан, вони розуміють, що їх можуть заарештувати, можуть дати їм деякий строк, які вони муситимуть провести у в’язниці. У них залишається тільки  два шляхи: чи боротись за своє майбутнє, за правду, за справедливість, чи іти до в’язниці. Вони чітко кажуть.
 І до автомайданівців. Я був у них в лікарні. Кажу: «Хлопці, ми зараз вас звільнимо, але потрібно буде деякі барикади на Грушевського звільнити тощо.» і вони кажуть: «Хлопці, ми просимо вас. Ми готові сидіти, ми готові залишатись тут у в’язниці. Не припиняйте боротьбу. Боротьба - це дуже важливо.»
І я впевнений – люди борються проти системи, яка не дає їм можливості вільно жити в нормальній країні. Але ми всі бачимо, і хочемо бачити нашу країну сучасною, європейською, з правилами гри, з законами. Але те, що сьогодні відбувається, ми бачимо,- це реакція людей, які не тільки у Києві, які майже по всій країні вийшли. І одне, хочу сказати – я знаю, що без боротьби перемоги не буває, і за майбутнє нашої країни ми повинні боротися.

Громадське Радіо:
Про майбутнє. Деякі експерти кажуть, що одразу, або невдовзі після закінчення олімпіади в Сочі Янукович зможе повторити спробу силового зачищення Майдану, або, принаймні, території біля Грушевського, точок найбільшого протистояння. Які будуть ваші дії – партії «Удар» - якщо такі спроби почнуться. І на додачу до цього – зараз активно формуються – хто називає «дружини», хто називає «загони самооборони» - багатьма політичними силами. «Удар» щось подібне робить?

Віталій Кличко:
Я сам був учасником такої дружини, коли о другій годині ночі на вулиці Богдана Хмельницького група молодих людей почала палити автівки, почала бити, чіпати перехожих. З групою людей ми їх намагалися зупинити. Міліція не реагувала, більше того, ті хлопці, яких ми взяли – затримали – ми передали їх в міліцію - через декілька годин я бачив одного з них знову на вулиці. Це означає, що міліція співпрацює (іншої думки у мене нема) з так званими «тітушками» – людьми, яких наймають, щоб безпорядки робити – правопорушення. Тому ми закликаємо людей не боятися, самоорганізовуватись, захищатись, захищати проти хуліганів свій мікрорайон, свій будинок. І такий досвід у нас був колись. Я дружинником був, будучи маленьким хлопчиком.
 
Громадське Радіо:
Важко повірити, що Віталій Кличко був колись маленьким хлопчиком. 

Віталій Кличко:
Колись був. А що стосується дружин, то я закликаю не бути байдужими. Якщо вам не байдуже ваше місто, якщо вам не байдужий ваш будинок, доля країни – будьте більш активними. Це перше.  
Відповідаючи на ваше питання…

Громадське Радіо:
…. стосовно силового варіанту, до якого можуть вдатися власті.

Віталій Кличко:
Я хочу попередити президента, і казав про це йому, що ні в якому разі ми не повинні використовувати силовий варіант. Він може привести до кровопролиття. Більш того, він  визове велику хвилю протистоянь – і цей процес може бути вже неконтрольований – ні з боку опозиції, ні з боку влади. І в цьому напрямку він може закінчитись великими жертвами. Тому, єдиний шлях вирішення цієї кризи – піти на компроміс, і шукати компроміс президенту з людьми, в першу чергу. Таким компромісом може бути повернення до Конституції 2004 року (це президент може зробити), чи дострокові вибори, які повинні відбутися у цьому році. 

Громадське Радіо:
Дострокові вибори президента чи парламенту?

Віталій Кличко:
Дострокові президентські вибори. 

Громадське Радіо:
І тоді що буде робити Віталій Кличко, якщо такі вибори відбудуться? 

Віталій Кличко:
Наша мета –усіх українців – змінити правила гри, перезавантажити владу. Не тільки поміняти обличчя. Щоб влада працювала по зрозумілим правилам, які були б задекларованими, які б були прозорими, щоб не було «права телефонного дзвінка» і щоб суди підчинялись не тільки комусь там, виконували розпорядження, які їм дають. Щоб міліція працювала - захищала людей. Але на сьогоднійшій день люди бояться міліції. Щоб інвестори були впевненими, що вони можуть інвестувати гроші в Україну і заробляти, щоб робити додаткові робочі місця. Щоб люди які працюють на землі – на найкращій землі у світи – були впевнені, що в кінці сезону вони отримають прибуток. І щоб молода людина знала, що вона може отримати освіту, а після освіти – гарантоване робоче місце. Це означає – європейські стандарти, це наша мета, яку ми повинні реалізувати, це наше завдання, але розуміємо, що при сьогоднішній владі цього зробити не зможемо. Тому – перезавантаження влади.  Це завдання, яке ми повинні зробити.

 Громадське Радіо:
І все ж таки, в цьому році відбуваються позачергові президентські вибори. Хто на них Кличко – кандидат, підтримувач іншого кандидата чи просто людина–виборець?

Віталій Кличко:
Я вже казав, що я прийшов в українську політику, щоб змінити правила гри в країні. Я знаю, що таке європейські стандарти. Не з газет, не з екранів телебачення. І я впевнений, що ми це зможемо зробити. І тому знаходжусь у політиці, що впевнений – зсередини ми це зможемо зробити дуже швидко. Я казав: «Я буду балотуватись на посаду президента України.» Комусь це дуже не подобається: не подобається те, що Кличко заробив свої гроші чесно, не подобається те, що він хоче змін – і для того прийшов у політику. І роблять це все, щоб перешкодити - вони зараз закони спеціально під Кличка приймають, щоб його зняти з виборів, починають розповсюджувати матеріали, що не відповідають дійсності – розказувати, що у мене громадянство  Німеччини, Америки. Я ніколи не мав іншого громадянства, завжди жив в Україні, був громадянином України, але спортивна діяльність, всі знають це, – вона світова. І в будь-якій країні, якщо Кличко боксував - так дійсно було - всюди піднімався Український прапор і лунав український Гімн. І я завжди підкреслював – я громадянин України і відстоюю свою країну. Але непроста боротьба. Розумію, що не всім це подобається. Я розумію, що просто так влада владу не буде віддавати сьогоднішня, і розумію велику відповідальність, яка лежить на мені. Зроблю все, щоб ні в якому разі не розчарувати їх. 

Громадське Радіо:
Віталій Кличко, лідер парламентської фракції «Удар» в інтерв’ю спеціально для Громадського Радіо. Слухайте, думайте.

Віталій Кличко:"Я буду балотуватись на посаду президента". Інтерв'ю для Громадського Радіо. 11.02.14

Гурт "DrumТиатр" нещодайно представив нову пісню - "Римурим", із підзаголовком "revolution rap". Ірина Славінська поговорила з Григорієм Семенчуком, виконавцем пісні на слова поета Іздрика.

Музичні голоси Майдану.  Гурт DrumТиатр: "Кролікам - свободу, дєвочкам - дим".15.02.2014

Американська революція 1765-83, Бостонське чаювання 1773 року - політолог Олександр Палій у новому подкасті Олега Шинкаренка "Механіка революції".

Американська революція 1765-83 року. Олександр Палій у подкасті МЕХАНІКА РЕВОЛЮЦІЇ. 16.02.14

Iryna Tuz, coordinatrice de l'antenne Maïdan Paris - Maïdan Toulouse parle des simples gestes qui peuvent montrer la solidarité avec l'Ukraine.

France - Ukraine: Simples gestes de la solidarité

Громадське радіо — незалежна «розмовна» радіостанція, яку можна чути в Інтернеті та в FM і УКХ-діапазонах у різних містах України. Hromadske.radio - мультимедійна платформа в інтернеті - свіжі новини, репортажі, подкасти, документальні відео-проекти. 

Громадське радио — независимый разговорный интернет- и радиовещатель. Ежедневно на Громадськом радио — последние новости и анализ текущих событий, на которые не влияют власть, бизнес или политики.

Hromadske Radio is an independent ‘talk’ station. Our news is not framed according to the interests of the government, business or politicians.

Popular tracks tagged #hromadske radio