Біля Тополі SHUMEI

Коли ми станем собою

Бій на світанні сонце і дим 
Мало хто знає що ж буде з ним 
Що буде завтра в юних думках 
В когось надія а в кого страх 

Гілля калин похилилося 
Мама кому ж ми молилися 
Скільки іще забере вона 
Твоїх дітей не твоя війна 

Стали батьками доньки сини 
Все кольорові бачили сни 
І цілували руки брехні 
За тихі ночі віддали дні 

Гілля калин похилилося 
Мама кому ж ми молилися
Скільки іще забере вона 
Твоїх дітей не твоя війна 

Так було добре там і колись 
Там де без поту і там де без сліз 
Тільки не було в тому мети 
Я так не можу а як зможеш ти 

Гілля калин похилилося 
Мама не тим ми молилися
Скільки іще забере вона 
Твоїх дітей не твоя війна 

Гілля калин похилилося 
Мама кому ж ми молилися
Скільки іще забере вона 
Твоїх дітей не твоя війна 

Скільки іще забере вона 
Твоїх дітей 

Океан Ельзи - Не твоя війна

We currently believe time travel is impossible. 500 years ago, many things that we take for granted today were viewed as impossible or black magic. Time travel may become possible in the future. 

If someone travelled back in time they may create an anomaly, change history. How would we know that our history has been changed? Our history is our history - we could have no knowledge of a previous history that has been changed. Are there any hints of a possible change? Sudden technological changes with no obvious precursors? People with knowledge that defies explanation?

How Would We Know?

Мовчати...
Давай виключим світло і будем мовчати
Про то, що неможна словами сказати
Неможна писати, не можливо зіграти
А тільки мовчати, тихенько мовчати
Давай мовчати про то, що дівчати
Не вміють сховати, не можуть спати
Давай про мене и про тебе мовчати
Мовчати аж поки не захочем кричати

Місяць впав темно в кімнаті
Як добре, що ти навчилась мовчати
Про то, що ніколи не змогла би збрехати
Про то, що ніколи мені не спитати
Ми будем з тобою в ліжку лежати
Лежати як сніг водою зтікати
Ми будемо жадно свої сльози ковтати
А з ними слова яких не сказати

Давай помовчу тобі просто на вушко
Холодною стала чаяна кружка
А ми ще маем про шо помовчати
А ми ще маем про шо полежати
Як світло проб’ється через наші штори
Ми знову с тобою як всі заговорим
А поки ще темно є в нашій кімнаті
Давай з тобою просто...

Святослав Вакарчук - Мовчати (Скрябін Cover)

“Поетичний” - це симбіоз ранньої (1909-1921) поезії видатного українського поета Павла Григоровича Тичини та музичних фантазій, що так довго тремтіли-гомоніли і щось там щебетали з іншої сторони чола… і врешті-решт матеріалізувались! Запис здійснено на хуторі “Сміху і Суму та Тиші і Шуму”, що на мальовничій музикотворній Тернопільщині, на засадах: “Усе вживу й усім, що під рукою!”. Увіковічити матеріал допомагали : Сам ґазда сміхошумних угідь Вадік, професійний мисливець за звуками, як урочисто зухвалими так і невигадливо прихованими (а ще вони бувають дуже впертими). Лесик - пильний наглядач за полюванням, приборкувач перкусії та інших втаємничених звуків, стерновий студії “Шпиталь Рекордс”, де і був успішно зведений весь впольований матеріал. За шо їм обидвом велика дяка! Ну, і звісно ж, все це не могло б статись без участі дня і ночі, вогню і води, гаїв і птахів та вітру й дощу... Полювання на музичний гамір для “Поетичного” розпочато о 14.23, 12-го дня червня місяця 2016-го року, та завершене о 17.11, 15-го дня цього ж місяця і року, згідно записів польового журналу. (хоча, насправді все відбувалось у паралельному, невизначеному часовому просторі…)

Поетичний (2016)

Океан Ельзи - Не твоя війна

alexandrumс