У вересні 2023 року в столиці Болгарії Софії відбулася прем’єра вистави «Гаага». П’єсу про дівчинку-сироту з Маріуполя, яка уявляє трибунал над Путіним, написала драматургиня-документалістка, українка за походженням Саша Денісова. В Національному театрі Болгарії її поставив режисер Галін Стоєв. Протягом багатьох років він працює за кордоном і зараз є художнім керівником Національного театру в Тулузі (Франція). Коли він побачив виставу у Польщі, то відразу вирішив, що він обов’язково повинен поставити її в його рідній Болгарії. Частина населення країни досі перебуває під впливом російської пропаганди та підтримує Путіна. 
На прем’єру вистави прийшов уряд Болгарії, у залі на 850 місць був аншлаг, а організатори боялися провокацій від проросійських партій. Актор, який грав роль секретаря Радбезу РФ Миколи Патрушева, відмовився від своєї участі перед прем’єрою. Йому здавалося, що за ним слідкують і він боявся, що його отруять «Новічком». Попри все вистава у Софії далі йде з повними залами. 
Журналістка Наталя Гуменюк говорить з режисером Галіном Стоєвим про вплив на постановку конфлікту з його батьками щодо війни в Україні, як «Гаага» змінила акторів Національного театру Болгарії, про відповідальність «колективного Путіна», як поєднати комічне та трагічне у виставі і чому Стоєв зараз не читає російську літературу.

Галін Стоєв про трибунал над Путіним на сцені та чому болгарські актори боялися «Новічка»

Тімоті Ґартон Еш — британський історик, журналіст та письменник. Його називають одним з найкращих дослідників історії сучасної Європи та її трансформації за останні сорок років. У травні українською виходить його остання книжка «Батьківщини: особиста історія Європи». Він каже, що після падіння Берлінського муру у 1989 протягом наступних кількох років європейці здобули свободу доволі мирно і відносно легко. «Люди почали самі себе обманювати, що свобода — це процес, який відбувається автоматично. Але свобода — це не процес, це завжди боротьба», — впевнений Ґартон Еш. 
Журналістка Наталя Гуменюк говорить із істориком про волю, чому мирна Європа не є нормою з історичної перспективи, міф про непереможність Росії, різні погляди на завершення війни в Україні та навіщо Ґартон Еш встановив на телефон додаток про повітряні тривоги в Україні.

Тімоті Ґартон Еш про міф про непереможність Росії, війну як норму та Україну як дзеркало Європи

Докторантка Бірмінгемського університету Ярослава Барб’єрі вивчає механізми підриву українського суверенітету з боку Росії. З 2014 року найбільше зусиль держава-агресор вкладала саме у мілітаризацію та індоктринацію дітей на окупованих частинах Донбасу та в Криму. Через програми патріотичного виховання, «Юнармію», зустрічі із російськими солдатами, ветеранами та членами ЧВК «Вагнер» вони намагаються нав’язати їм російські цінності. А саме те, що найвищою формою буття для людини є жертвування собою заради інтересів держави. Тим самим Росія відкрито краде українських дітей для потреб своєї імперії. 
Журналістка Ангеліна Карякіна говорить із Ярославою Барб’єрі про різницю цінностей українців та росіян, про парадокс реінтеграції окупованих територій Кремлем, ріст насилля з боку загарбників через опір Півдня та чого навчилася вона від своєї бабусі, поетки Ліни Костенко.

Публікація стала можливою, зокрема, за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку USAID в
рамках проєкту «Права людини в дії», який виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини. Погляди та інтерпретації не обовʼязково відображають погляди USAID, Уряду США та інших партнерів. Відповідальність за вміст несуть виключно автори та ЛЖС!.

Імперія понад усе. Як Росія перевиховує українців на окупованих територіях

Марсі Шор викладає інтелектуальну історію в Єльському університеті. Разом із своїм чоловіком Тімоті Снайдером Марсі протягом довгого часу переконує можновладців в різних країнах надавати допомогу Україні під час війни з Росією. Цей поворот в її житті вона називає іронією долі. Предки Шор були жертвами єврейських погромів в Україні після Першої світової війни. В США Марсі зростала в громаді, де на все німецьке була накладена анафема. Сама вона ще з підліткового віку була пацифісткою і ніколи не розумілася на зброї. «Коли зараз я як єврейська мати середнього віку приходжу до німців і благаю їх негайно надіслати українцям летальну зброю — то це не та роль, у якій я могла себе будь-коли уявити», — жартує історикиня. 
Журналістка Ангеліна Карякіна говорить із Марсі Шор про інтелектуальну сміливість у світі постправди, про прощення та її захоплення філософом Ханною Арендт, чому історик не може закенселити нацистів, про кризу суб’єктності в Росії та чому доля світу зараз залежить від українців.

ENG Я історик і нікого не можу закенселити — Марсі Шор

Я історик і нікого не можу закенселити — Марсі Шор

Після захоплення влади військові керували Аргентиною протягом семи років до 1983-ого. Вони влаштували кровавий терор і за цей час близько 30 тисяч аргентинців були вбиті або пропали безвісті. Багатьох катували, для частини з них влаштовували так звані «польоти смерті» — їх скидали  з літаків в Атлантичний океан. Дітей жертв викрадали та передавали на виховання іншим людям. В 1984 році з’явився звіт під назвою "Nunca Más" («Ніколи знову») із свідченнями про злочини військової хунти. Вже у квітні 1985 в Аргентині розпочався безпрецедентний судовий процес над колишньою військовою верхівкою країни. У залі суду виступили понад 800 свідків. Серед суддів був Рікардо Хіл Лаведра.
Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Хілем Лаведрою про сам процес, що потрібно було йому для винесення вироку військовій хунті, чи визнали свою провину військові та про його нічні жахіття після свідчень жертв.

Як посадити за ґрати військову хунту? Розповідає суддя з Аргентини

Музей воєнного дитинства зібрав понад 400 свідчень про життя дітей під час війни в Україні. Ідея відкриття подібного музею належить жителю Сараєва Ясмінку Халиловичу, який малою дитиною пережив облогу столиці Боснії та Герцеговини під час війни на Балканах у 90-х роках. Спочатку він та його команда зосередилася на зборі історій та експонатів про воєнне дитинство своїх співгромадян. Потім вони розширилися і в їхньому архіві зібрано оповіді та речі з понад 20 війн з різних країн світу. Перші свідчення українських дітей зібрали у 2018 році. За два роки в Києві з’явився офіс з окремою командою дослідників. Поки власного приміщення для постійної експозиції музей немає. Про виставки своїх експонатів вони домовляються із іншими закладами, розповідає директорка музею воєнного дитинства, дослідниця Світлана Осіпчук.
Журналістка Ангеліна Карякіна говорить із Світланою Осіпчук про вплив війни на українських дітей, її нормалізацію в їхньому житті, про Голокост, фільми про Бучу та що відбувається з історичною пам’яттю українців.

Світлана Осіпчук про музей воєнного дитинства та як війна вбудована в життя дітей в Україні

«Драма зниклих безвісти полягає в тому, що ніхто не бачив їхньої смерті», — каже письменниця, журналістка та політикиня з Аргентини Норма Морандіні. Під час правління військової диктатури її 20-річних брата Нестора та сестру Крістіну викрали у Буенос-Айресі у 1977 році. Норма відразу покинула Аргентину. Вона повернулася на батьківщину тільки у середині 80-х років. Вже як журналістка вона писала матеріали з відомого судового процесу над військовою хунтою. На судових засіданнях під час свідчень про тортури та вбивства вона ніколи не уявляла на місці закатованих своїх брата та сестру. Таким був захисний механізм її психіки. Набагато пізніше вона дізналася, що її рідні потрапили до ESMA — таємної в’язниці для тортур у будівлі колишньої школи механіків військово-морського флоту Аргентини. Їх закатованих відправили у так звані «польоти смерті» — їх тіла скинули з літака в море. Своїй матері Норма не розповіла про долю викрадених брата та сестри. Однак виявилося, що .її матір про це знала, але вона теж не розповідала рідним про це. 
Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Морандіні про мовчання любові, її власний шлях зцілення, про політизацію пам’яті про події під час правління військової хунти, феномен пам’яті та що може стати більш важливим за вирок суду у справах зниклих безвісти.

Драма зниклих безвісти в тому, що ніхто не бачив їхньої смерті — Норма Морандіні

Адам Міхнік — польський журналіст, дисидент та один із лідерів руху «Солідарність». У 77 років він продовжує працювати на посаді головного редактора польського видання «Gazeta Wyborcza». Протягом багатьох років він називав себе антирадянським русофілом. Після початку війни Росії в Україні Міхнік заявив, що перетворився на антипутінського русофіла. Дисидент стверджує, що не кожен росіянин є солдатом Путіна, але кожен з них нестиме певну моральну відповідальність за війну в Україні. На його думку, ненависть російських емігрантів до Путіна є потенціалом для розмови про майбутнє. «З іншого боку, я розумію тих українців, які кажуть, що «хороший росіянин — це мертвий росіянин». Я не погоджуюся з ними, але я розумію їх», — каже Адам Міхнік. 
Журналістка Наталя Гуменюк говорить із ним про україно-польські відносини та польський підйом за рахунок українців, російську опозицію та відповідальність націй за війну, про Путіна як прокляття та заповіт батька Міхніка завжди захищати Україну.

Не кожен росіянин — солдат Путіна, але кожен буде морально відповідальним за цю війну — Адам Міхнік

Denise Dresser is a renowned Mexican political analyst, columnist, and professor. She has been the target of over 100 attacks by Mexico's current president, Andrés Manuel López Obrador, in his daily morning speeches for her criticism of the government's actions. He was also deeply disappointed by her visit to Ukraine in 2023. Dresser observes that many Latin American presidents are playing geopolitical games or trying to figure out what they can gain from supporting Ukraine or maintaining a perceived neutrality. However, Latin American societies are not pro-Russian, despite Russian propaganda and the increasing number of Russian diplomats in these countries. In her view, if Mexico, which is currently experiencing a democratic backsliding, were to return to authoritarianism, the biggest geopolitical beneficiary would be Russia. "It is in their interest to see a more authoritarian Mexico that embodies a narco-state with a large number of criminals. This would force the Americans to deal with another open front and another international conflict, and a conflict right on their borders," the professor says.
Journalist Nataliya Gumenyuk speaks with Denise Dresser about the increase of Russian influence in Mexico, attitudes towards Ukraine, drug cartel violence, how Mexico has become a political piñata in American politics, and her personal "3 A's" strategy that guides her through life.

Why Latin America's Support for Ukraine is Weak? Denise Dresser explains

Деніз Дрессер — політична аналітикиня, публіцистка та професорка з Мексики, яка є дуже відомою у своїй країні. Нинішній президент Мексики Андрес Мануель Лопес Обрадор понад 100 разів атакував її у своїх щоденних ранкових промовах за її критику дій влади. Він також залишився дуже розчарованим її візитом у 2023 році до України. Дрессер каже, що багато латиноамериканських президентів грають у геополітичні ігри або намагаються з’ясувати, що вони можуть отримати від підтримки України чи збереження нібито нейтралітету. Проте латиноамериканські суспільства не є проросійськими, незважаючи на російську пропаганду та збільшення кількості російських дипломатів в цих країнах. На її думку, якщо Мексика, де зараз можна спостерігати демократичний відкат,  повернеться до авторитаризму, то чи на найбільшим геостратегічним бенефіціаром цього стане Росія. «Це в їхніх інтересах бачити більш авторитарну Мексику, яка б уособлювало собою наркодержаву з великою кількістю злочинців. Це змусило б американців мати справу з ще одним відкритим фронтом і ще одним міжнародним конфліктом і конфліктом вже на їхніх кордонах», — каже професорка.
Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Деніз Дрессер про збільшення російського впливу в Мексиці, ставлення до України, насильство з боку наркокартелів, як Мексика перетворилася на політичну піньяту в американській політиці та про особисту стратегію трьох «А», яка допомагає їй по життю.

Галін Стоєв про трибунал над Путіним на сцені та чому болгарські актори боялися «Новічка»

Коли все має значення

Related tracks