У 2025 році на початок грудня у світі вбито 124 журналіста, 377 перебуває за гратами. Такі дані оприлюднені на сайті Комітету захисту журналістів (CPJ). Ця кількість вбитих медійників вже зрівнялася з цифрою за минулий рік, який називали рекордним за цим показником. Понад 50 із них загинули під час війни у Газі. За словами генеральної директорки CPJ Джоді Гінсберг, протягом останніх років Ізраїль цілеспрямовано намагається представити журналістів, як терористів або їхніх симпатиків. Це робиться, щоб підірвати до них довіру. Тож це створює середовище, де не потрібно вигадувати причину для вбивств журналістів. 

На сьогодні можна побачити і позитивні зрушення щодо висвітлення війну у Газі. Гінсберг вважає, що люди нарешті починають робити свою роботу, як журналісти і більше не цитують офіційну позицію Ізраїлю як істину в останній інстанції. Вони ставлять незручні питання, перевіряють та збирають факти, щоб з’ясувати, що насправді відбувається. Але попереднє висвітлення подій в Газі матиме наслідки для журналістики на десятиліття вперед. 

Тенденція таврувати медійників як загрозу безпеці спостерігається і в інших країнах. «Якщо журналістів починають маркувати як загрозу лише за прагнення зібрати факти і донести їх до суспільства, тоді обмеження їхньої роботи стає дедалі легше виправдовувати», — впевнена гендиректорка CPJ. Про «нормалізацію» вбивств журналістів, стан американської журналістики за часів президента Трампа, чи можна захищати працівників пропагандистських медіа та тиск на медійників за допомогою законів — про все це в розмові Наталі Гуменюк із Джоді Гінсберг. 

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».

Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійним внеском на сторінці https://www.journlab.online/donations

В світі вигадують нові способи атакувати журналістів. Чи можна їх захистити?

Минулого тижня у Давосі проходив Всесвітній економічний форум, куди з’їхалися майже 70 глав держав та урядів. Очікувалося, що в центрі уваги зібрання буде підтримка України у російській війні проти неї та глобальна безпека. Все змінилося після агресивних зазіхань з боку Дональда Трампа на Гренландію на початку року. Це знову погіршило відносини Європи зі Сполученими Штатами. 

За іронією долі темою цьогорічного форуму була фраза «Дух діалогу». Президент США продемонстрував власне її трактування — він пригрозив запровадити високі мита на імпорт з європейських країн, які намагаються заперечити його планам щодо Гренландії. 
Трамп на форумі в Давосі також презентував  свою Раду миру. 50 країн світу отримали запрошення про вступ до неї, зокрема, і Росія. Президент РФ Володимир Путін вже заявив, що готовий сплатити членський внесок у сумі в один мільярд доларів із заморожених російських активів. 

Про приїзд Володимира Зеленського на форум та його перемовини із Дональдом Трампом, шок та депресію європейців, атмосферу на цьогорічному Давосі із вогняними інсталяціями з надписом «No Kings» — в розмові Ангеліни Карякіної із Наталею Гуменюк, яка побувала на Всесвітньому економічному форумі. 

Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійним внеском на сторінці https://www.journlab.online/donations



Як поводитися з Америкою — одна з ключових дискусій серед європейців на Давосі | Наталя Гуменюк

Після повалення режиму Башара аль-Асада в грудні 2024 року Сирія намагається відновитися після майже 14-річної війни та міжнародної ізоляції. Поки що країна залишаться глибоко поділеною, в окремих її регіонах тліють внутрішні конфлікти. Новий перехідний уряд, який очолив Ахмед аль-Шараа, намагається встановити політичну стабільність, відновити дипломатичні відносини та провести конституційні реформи. Водночас економіка країни перебуває в кризі, мільйони людей потребують допомоги, а повернення біженців ускладнюють руйнування інфраструктури та бідність. 

В річницю падіння режиму Асада група українських активістів, журналістів та колишніх в’язнів Кремля приїхала із візитом солідарності до Сирії. На початку грудня 2025 року українці побували у в’язниці Седная, яку називають фабрикою смерті і де закатували десятки тисяч сирійців, відвідали місця масових поховань, зруйновані передмістя Дамаска. Українські правозахисники поспілкувалися з колишніми в’язнями режиму, уцілілими після бомбардувань та хімічних атак, а також зустрілися із колишніми волонтерами, які зараз перейшли у владні структури і допомагають відновлювати Сирію. 

Про свої враження від Сирії через рік після падіння режиму Асада діляться правозахисник і колишній військовополонений Максим Буткевич, Нобелівська лауреатка й очільниця Центру громадянських свобод Олександра Матвійчук, кримськотатарська активістка та колишня бранка Кремля Леніє Умерова та журналістка й керівниця Лабораторії журналістики суспільного інтересу Наталя Гуменюк, яка є ініціаторкою візиту солідарності до Сирії.


Нація, яка відмовилася бути зломленою. Як живуть сирійці після року падіння режиму Асада?

Jeffrey Trimble has worked for more than 35 years as an international journalist, editor, and media manager. He specializes in international broadcasting, strategic planning, and countering disinformation. Trimble is fluent in Russian, and among his previous positions was that of Moscow Bureau Chief for U.S. News & World Report during the period of perestroika, in the five years leading up to the collapse of the USSR. For example, he was in Moscow in 1987, when Donald Trump first visited the Soviet Union. The current U.S. president wanted to do business in the USSR. After returning from that trip, Trump openly stated that NATO was a problem. Therefore, his current anti-NATO rhetoric does not surprise Trimble.

Trimble has little optimism regarding Russia and its trajectory. He believes that after the collapse of the Soviet Union, the world witnessed a kind of synergy between the KGB, remnants of the Communist Party, and organized crime. It was this interaction that ultimately gave rise to modern Russia. In conversations with friends, the journalist advises viewing Russia not as a conventional state but rather as an organized criminal family. However, American diplomacy continues to see Russia as a center of power with which it is easier to deal, rather than delving into the specific histories and complex development paths of the countries around it. This mindset also affects how the United States seeks to influence the situation surrounding Russia’s war against Ukraine.

At the same time, Trimble offers reassurance: polls in the United States show that a majority of Americans support Ukraine and assistance to it. “I am glad to say that when I look out the window here in St. Louis, Missouri, I see snow. But I also see Ukrainian flags not only in my yard, but in my neighbors’ yards as well.”

Journalist Nataliya Gumenyuk speaks with Jeffrey Trimble about the processes unfolding in modern Russia, his work in the Soviet Union, the Budapest Memorandum, the shaping of a different global perception of Ukraine, the Epstein case, and the Trump administration’s attempts to turn U.S. international broadcasting into a propaganda mouthpiece.

Do you like our podcast? Support the Public Interest Journalism Lab with a Donation
https://www.journlab.online/donations


You Shouldn`t See Russia as a Country. You Should See It as an Organized Crime Family | Jeff Trimble

Джеффрі Трімбл понад 35 років працює міжнародним журналістом, редактором та медіаменеджером. Він спеціалізується на міжнародному мовленні, стратегічному плануванні та протидії дезінформації. Трімбл вільно володіє російською мовою, серед його місць роботи є і посада керівника московського бюро у журналі U.S. News & World Report у  період перебудови, за п’ять років до розпаду СРСР. Приміром, він був у Москві у 1987 році, коли Дональд Трамп вперше приїхав до Радянського Союзу. Нинішній президент США хотів вести бізнес у СРСР. Після повернення з тієї поїздки Трамп відкрито заявив, що НАТО є проблемою. Тому нинішня його антинатівська риторика Трібмла не дивує.  

Оптимізму щодо Росії та її траєкторії у Трімбла майже немає. Він вважає, що після розпаду Радянського Союзу всі стали свідками своєрідної синергії між КДБ, залишками Комуністичної партії та організованою злочинністю. Саме ця взаємодія зрештою породила сучасну Росію. Тому у розмовах з друзями журналіст радить сприймати Росію не як окрему державу, а радше як організований злочинний клан. Проте американська дипломатія продовжує бачити у Росії центр сили, з яким легше мати справу, щоб не занурюватися у специфіку історії та складного шляху розвитку інших країн навколо неї. Таке мислення впливає і на те, як США намагаються вплинути на ситуації із російською війною проти України.  

Проте Трімбл заспокоює: опитування в Сполучених Штатах показують, що більшість американців підтримує України та допомогу їй. «Я радий сказати, що коли я дивлюся у вікно тут, у Сент-Луїсі, штат Міссурі, я бачу сніг. Але я також бачу українські прапори не лише у своєму дворі, а й у дворі сусідів».

Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Джеффрі Трімблом про процеси в сучасній Росії, його роботу в Радянському Союзі, Будапештський меморандум, формування іншого погляду в світі на Україну, справу Епштейна та намагання адміністрації Трампа перетворити міжнародне мовлення США на рупор пропаганди. 

Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійним внеском на сторінці https://www.journlab.online/donations


Росію не варто розглядати як державу, а радше як організований злочинний клан |  Джеффрі Трімбл

Kersti Kaljulaid became the first female President of Estonia in 2016. She led the country for five years. Trained originally as a biologist, she held various positions in the banking and public sectors and, in the early 2000s, managed a power plant.

She acknowledges the existence of a certain glass ceiling for women in career advancement and leadership ambitions. On the path to overcoming this barrier, the competence, character traits, and even appearance of a woman who ignores societal prejudice are immediately subjected to doubt and criticism. Whenever someone begins to question Kaljulaid along the lines of “Well, she’s a woman — can she really handle such a complex job?”, for more than twenty years she has responded the same way: “I always ask whether one needs a penis to run a power plant. I don’t have the answer to that question. Men don’t either.”

Kersti Kaljulaid is a consistent advocate of human rights, the rule of law, freedom of speech, and democracy. She consistently urges people not to remain silent and to speak out openly against rights violations and injustice. Kaljulaid also spoke out following the disqualification of Ukrainian skeleton athlete Vladyslav Heraskevych at the 2026 Olympics. “Honoring the memory of fallen fellow citizens is not politics — it is simply human,” said Kaljulaid, who currently chairs the Estonian National Olympic Committee.

Journalist Nataliya Gumenyuk speaks with Kersti Kaljulaid about sport as a tool for authoritarian regimes, the city of Narva on the border with Russia and shifting local sentiments there, NATO’s actions regarding Estonia, the key to integrating Ukrainian refugees in Estonia, and what could ensure Ukraine’s energy resilience in the future.

Do you like our podcast? Support the Public Interest Journalism Lab with a Donation
https://www.journlab.online/donations


Less Discussions about What the White House Might Think. More Action! | Kersti Kaljulaid

Керсті Кальюлайд стала першою президенткою Естонії у 2016 році. Вона керувала країною протягом п’яти років. За першою освітою біологиня вона займала різні посади в банківському та державному секторах, на початку 2000-х років керувала електростанцією. 

Вона визнає існування певної скляної стелі для жінок у кар’єрному зростанні та їхніх управлінських амбіціях. На шляху подолання цього бар’єру сумнівам та критиці відразу піддаються компетенція, риси характеру та навіть зовнішність тієї, хто не звертає уваги не упередження в суспільстві.  Коли хтось починає ставити питання Кальюлайд на кшталт, мовляв, що та жінка і чи може вона виконувати таку складну роботу, протягом вже двадцяти років від неї можна почути таке: «Я тоді завжди питаю, чи потрібен пеніс, аби керувати, приміром, електростанцією? Я не маю відповіді на це питання, чоловіки також».   

Керсті Кальюлайд є послідовною прихильницею прав людини, верховенства права, свободи слова та демократії. Вона завжди закликає не мовчати та відкрито виступати проти порушень прав та несправедливості. Кальюлайд не змовчала і через дискваліфікацію українського скелетоніста Владислава Гераскевича на Олімпіаді-2026. «Вшанування пам’яті загиблих співвітчизників — це не політика, це по-людськи», — заявила Кальюлайд, яка нині очолює Національний олімпійський комітет Естонії. 

Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Керсті Кальюлайд про спорт для авторитарних режимів, місто Нарву на кордоні з Росією та зміну місцевих настроїв, дії НАТО щодо Естонії, про запоруку інтеграції українських біженців в Естонії та що може забезпечити енергетичну стійкість України в майбутньому. 

Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійним внеском на сторінці https://www.journlab.online/donations


Менше розмов про те, що подумає Білий дім. Більше діла! | Керсті Кальюлайд

Як тільки розпочалося повномасштабне вторгнення музикант, ведучий Микола Сєрга пішов до військкомату. Він думав, що через кілька днів російська армія буде вже в Одесі. Він каже, що йому довелося вбити всередині власну стару особистість та починати створювати нову вже під воєнні реалії. 

Сєрга почав шукати у війську місце, де він зможе найбільше приносити користь своїми навичками та знаннями.  Він став одним із засновників «Культурного десанту» — об’єднання  військовослужбовців, які через музику та мистецтво підтримують бійців на фронті та поранених у госпіталях,  спілкуються із цивільними, аби ті добровільно долучалися до армії. В його структурі працюють вісім мобільних груп, які виступають перед військовими. Сєрга зазначає, що правильніше ставитися до мобільних груп «Культурного десанту» як до військових психологів, а не митців, які розважають людей. 

Окрім виступів, вони проводять публічні лекції, збирають книжки для військових, намагаються протидіяти російській пропаганді. Один із проєктів — «Фронтова студія». Це пересувна студія звукозапису, яку між собою представники «Культурного десанту» називають Музбус. Там українські військові могли записати власні пісні, які згодом їм допомагали промотувати. Хтось із бійців може скинути Сєргі на телефон власну пісню під гітару. Навіть якщо йому особисто вона не подобається, то інші люди, які воюють поряд з автором, навпаки будуть її слухати. «Моя справа не дати йому оцінку, а відшліфувати занози, все підточити і повернути цей продукт. Він вже піде по тій аудиторії, до якої я б в житті не дотягнувся», — каже Микола Сєрга.  

Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Миколою Сєргою про культуру та її роль на війні, протидію пропаганді та роботу із наративами у суспільстві, як виходять із конфліктів учасники мобільних груп «Культурного десанту», розвиток музики на фронті та його девіз. 
 Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійним внеском на сторінці https://www.journlab.online/donations


Микола Сєрга — про культуру на фронті, жлобські наративи та улюблений музичний трек цієї війни

Канадійка українського походження Христя Фріланд прийшла у велику політику із журналістики. Вона є помітною фігурою у політичному житті Канади вже понад десять років, з часів свого обрання до парламенту у 2013. За ці роки Фріланд займала різні міністерські посади в системі державного управління. Приміром, вона стала першою жінкою на посаді міністра фінансів Канади за часів експрем’єра Джастіна Трюдо, згодом — віцепрем’єркою, потім очолювала Міністерство закордонних справ Канади. 

Христі Фріланд подобається політика. Вона не згодна з тими, хто називає цю сферу брудною та неприємною. Однак вона бачила, як людям важко йти із влади. Часто вони зважувалися на такий крок лише після знищення їхньої репутації та власної політичної смерті. Вона вирішила, що не повторюватиме такий сценарій. Нещодавно Христя Фріланд покинула уряд нинішнього прем’єра Канади Марка Карні та має намір скласти свій депутатський мандат. Водночас вона погодилася стати позаштатною радницею президента України з питань економічного розвитку. «Допомога Україні є продовженням мого політичного життя в Канаді», — заявляє Христя Фріланд. 

Як вона погодилася на пропозицію Зеленського, про перемовини із американцями та роботу з Джастіном Трюдо, неприпустимість жартів щодо суверенітету будь-якої країни та золоту можливість для України на перебудову — у розмові журналістки Наталі Гуменюк із Христею Фріланд. 

Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійним внеском на сторінці https://www.journlab.online/donations


Христя Фріланд вела переговори із Джаредом Кушнером. Ось її правила, як домовлятися з американцями

The book by Carlo Masala, Professor of International Politics at the University of the Bundeswehr in Munich, If Russia Wins: A Scenario, has become a bestseller. In it, the German military analyst outlines a hypothetical development of events in Europe in the event of a war between Russia and NATO countries. He analyzed the Alliance’s vulnerabilities on the map and identified several of them. As the starting point of the conflict, he chose Narva, Estonia’s third-largest city on the border with Russia, which has a significant Russian-speaking population. In the book’s scenario, several brigades of the Russian army seize the Estonian city.

Masala says the idea for the book came to him in 2024, when intelligence services from several European countries publicly warned that Russia could be ready to attack a NATO member state by 2029. The author believes the current debate about whether the Kremlin is capable of attacking the Alliance is misguided. Instead, he argues, the key question should be Russia’s broader political objective. In his view, the destruction of NATO is precisely that objective. A limited attack on a border city with a Russian minority could serve that goal. In Masala’s book, NATO members face a stark choice: enter a major war with a nuclear power or sacrifice a small city in the east. Ultimately, the Alliance fails to reach consensus on the issue. Masala says he still does not see unity within NATO when it comes to a possible confrontation with Russia — and Moscow is well aware of that. This is why the hypothetical scenario could become a real one.

Journalist Nataliya Gumenyuk speaks with Carlo Masala about his book, the U.S.–Israeli operation against Iran and why Europe was sidelined, what Europe lacks most in military terms and how Ukraine could help, Russia’s psychological warfare, and the wrong signals NATO may be sending to the Kremlin.

Do you like our podcast? Support the Public Interest Journalism Lab with a Donation
https://www.journlab.online/donations


Europe’s first step is to become stronger than Russia | Carlo Masala

Книжка професора міжнародної політики Університету Бундесверу в Мюнхені Карла Мазали «Якщо Росія переможе: сценарій» стала бестселером. В ній німецький військовий аналітик описує гіпотетичний розвиток подій у Європі в разі початку війни Росії з країнами НАТО. Він проаналізував вразливі місця на мапі Альянсу і знайшов кілька з них. Точкою початку конфлікту він обрав Нарву, третє за величиною місто Естонії на кордоні з РФ із значною кількістю російськомовних людей. За сюжетом саме це естонське місто захоплюють кілька бригад російської армії. 

Ідея такої книжки прийшла до Мазали в 2024 році. Саме тоді розвідки різних європейських держав оприлюднили інформацію про готовність Росії напасти на одну з країн НАТО до 2029 року. Автор вважає невірним напрямок дискусій щодо того, чи здатен Кремль атакувати Північноатлантичний альянс. Насамперед, на думку автора, потрібно ставити питання щодо глобальної політичної мети РФ. Знищення НАТО є такою. Обмежена атака на прикордонне місто із російською меншиною може допомогти в цьому. У книжці Мазали перед членами Альянсу постає вибір — втягуватися у велику війну із державою, що має ядерну зброю, або пожертвувати невеликим містом на сході. Зрештою всередині НАТО не доходять до згоди щодо цього питання. Мазала досі не бачить єдності в Альянсі, коли йдеться про можливу конфронтацію з Росією. Москва також це усвідомлює. Тому гіпотетичний сценарій може перетворитися на реальний. 

Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Карлом Мазалою про його книжку, американо-ізраїльську операцію проти Ірану і чому Європу усунули убік, чого найбільше бракує Європі у військовому плані та в чому може їй допомогти Україна, психологічну зброю Росії та які невірні сигнали посилає НАТО Кремлю. 

Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійним внеском на сторінці https://www.journlab.online/donations


В світі вигадують нові способи атакувати журналістів. Чи можна їх захистити?

Коли все має значення

Related tracks