Пройдіться археологічною ділянкою палацу Куденберг у Брюсселі, слухаючи історії минулого.
Explore the archaeological site of the Coudenberg Palace in Brussels, guided by stories from the past.

Аудіогід українською мовою / Ukrainian Audioguide

Ми перебуваємо на місці, де розташовувався старий палац Брюсселя. З початку 12 століття він слугував головною резиденцією правителів нашого регіону.
З пагорба Куденберг він височів над долиною річки Сенна, де розросталося місто Брюссель.
З півночі палац відкривав краєвид на меншу долину, заповнену садами і просторим ландшафтним парком, що ряснів дикою природою.
Між 12 і 18 століттями герцоги Брабантські, Бургундські, а потім князі та імператори, які прийшли їм на зміну, перетворили скромний укріплений замок на розкішний житловий палац, здатний конкурувати з найбільшими палацами того часу.
Повільно, але впевнено Брюссель перетворювався на столицю групи провінцій під назвою Південні Нідерланди, правителі яких були сповнені рішучості подарувати місту палац, гідний їхнього статусу. У середині 15 століття Філіп Добрий, герцог Бургундський, спорудив гігантську на той час бенкетну залу Аула Магна (у перекладі – Велика зала). У першій половині наступного століття імператор Карл V, який тоді стояв на чолі величезної імперії, звів у цьому замку розкішну готичну каплицю, де часто зупинявся. Саме тут, у Куденберзі та в Аула Магна у 1555 році, він вирішив зректися престолу на користь свого сина Філіпа II.

1 Історія старого палацу Брюсселя

Старий брюссельський палац виходив на долину, яку наступні правителі перетворили на сади.
Під час поїздки до Брюсселя у 1520 році художник Альбрехт Дюрер відвідав палацові сади:
 «За будинком короля в Брюсселі я побачив фонтани, лабіринт, звіринець. Ніколи в житті я не бачив нічого настільки потішного і приємного. Це нагадує рай».
Сади мали у своєму складі виноградник, оранжерею, ігровий майданчик, арену для лицарських боїв і навіть квітник біля озера. Щодо «рослинності», тут розташовувалися кілька обнесених мурами садів, прикрашених фонтанами та штучними гротами. По інший бік долини розкинувся великий ландшафтний парк, де можна було зустріти багато видів оленів і кроликів... і який слугував місцем для полювання або для приємних прогулянок від двору.
Брюссельський друкар Жорж Фрікс у своїй праці, опублікованій у 1743 році, також описує цей парк:
 «Ця споруда, побудована на пагорбі, має прекрасні сади на дуже затишному схилі, де споруджено кілька великих майданчиків, вимощених каменем і прикрашених балюстрадами з того ж матеріалу. Нижче розташовані добре вимощені тераси, які утворюють чарівний амфітеатр. Тут є сади, фруктові сади і партери, заповнені апельсиновими та іншими деревами в ящиках. Звідти можна спуститися великими сходами з блакитного каменю з кількома сходовими майданчиками. Далі земля утворює долину, поверхня якої оброблена як сади або залишена під газони. У її центрі – великий басейн із фонтаном, з якого б'є вода, а ще далі – великий ромбовидний качиний ставок, посеред якого є острів, засаджений красивими деревами. Погляду відкривається велика галявина, засаджена багатьма стрункими й розлогішими деревами. Вона розділена на чотири великі площі, що разом утворюють те, що називають Лабіринтом: він наповнений безліччю переплетених доріг та алей, облямованих нескінченною кількістю кам'яних пілястр і пофарбованих парканів.
[Парк] величезний і відрізняється за стилем. Тут є рівнини, пагорби і чарівні долини, де листя прекрасних дерев, висаджених у квінкункс, поглинає сонячне світло і тепло, створюючи чарівну тінь і приємну свіжість, якою насолоджуються ті, хто гуляє тут, навіть посеред найспекотнішого літнього дня. [...] Тут можна зустріти багато оленів, диких кіз і приручених альпійських козлів. Одна з цих тварин настільки жадібна, що їсть тютюновий пил, не відчуваючи при цьому ніяких незручностей. У деякі дні козел з'їдає понад пів кілограма, що досі нечувано.
[...] У дальньому кінці парку, біля Левенської брами, розташований приватний особняк, який імператор Карл V, зрікшись своїх величезних володінь, побудував для того, щоб насолоджуватися усамітненням. Апартаменти мають вигідне розташування і вирізняються комфортом: їх радше можна назвати чарівними, ніж грандіозними. Попри атмосферу великого міста і близькість до двору, вони зберігають відчуття усамітнення. [...] Окрім описаних принад цього місця, воно поєднує так багато різних стилів і смаків, що кожен може знайти тут задоволення. Ті, хто полюбляє бути на самоті, можуть зануритися в кілька приємно затінених відлюдних місць для глибокої медитації. Ті, хто шукає товариства, можуть знайти осіб обох статей, щоб полегшити самотність. Мудрі й допитливі знайдуть однодумців, з якими зможуть поспілкуватися із задоволенням і користю, без зайвих церемоній».

18 Проекція парк і сади

Ми опинилися на... вулиці! Вулиці, яку археологи повернули до життя!
Сьогодні вона здається нам більше схожою на підземний хід, але до створення Королівської площі це дійсно була вулиця під відкритим небом...
На світанку 17 століття вона мала назву «Інгелантстраат», але була перейменована на «вулицю Ізабелли» на честь ерцгерцогині, яка перепланувала вулицю і продовжила її до колегіальної церкви святих Михайла і Гудули.
Щоб звільнити місце для цієї забудови, було експропрійовано частину садів Гільдії арбалетників. Нова проїжджа частина, забудована будинками, призначеними для придворних лучників і міських алебардників, йшла уздовж лінії першої міської стіни Брюсселя.
Спускаючись униз від площі Бай, відкрита вулиця пролягала вздовж палацу і старого особняка Гоґстратена, рухаючись за крутим кутом долини Копербек. Саме цю ділянку ми можемо відвідати сьогодні.
Під час перепланування Королівської площі наприкінці 18 століття верхню частину засипали і вона зникла під новою площею, тоді як нижню перекрили склепінням і розділили вздовж фундаментними стінами нового особняка Грімбергена. Деякий час утворені в такий спосіб простори слугували підвалами. Під час прогулянки вулицею Ізабелли ви побачите один із прикладів такого планування.
Але зараз повернімося назад цією колись жвавою вулицею і пройдімо до фундаменту бенкетної зали, знаменитої Аула Магна.

21 Прогулянка вулицею Ізабелли

Ці металеві гвинтові сходи є залишком перебудов, виконаних після трансформації каплиці наприкінці 18 століття. Сходи були збудовані для Ллойдс Банку, власника особняка Грімбергена з 1920 року, коли ці приміщення здебільшого слугували для зберігання архівів.

16 Гвинтові сходи

24. Проекція «Свята та церемонії»
Палац Куденберг був резиденцією правителів нашого регіону або генерал-губернаторів, які їх представляли. Деякі з них здійснювали значні перетворення в інтер'єрі та екстер'єрі палацу, залежно від своїх потреб та смаків. Палац повинен був відображати престиж і багатство своїх власників, особливо під час важливих політичних подій або з нагоди великих бенкетів і прийомів, організованих при дворі.
Про цей статус і заможність свідчать численні багатства й колекції, що дійшли до наших днів: рукописи, гобелени, твори мистецтва, ювелірні вироби, зброя, скарб Золотого руна... Вони демонструють важливість королівського покровительства і посприяли міжнародній репутації Брюссельського королівського двору.
Хуан Крістоваль Кальветта де Естрелла супроводжував майбутнього короля Філіпа II під час його візиту до регіону в 1549 році:
 «Я відкрив для себе справді королівську резиденцію, досить велику, щоб вмістити імператора, принців, королев та їхніх фрейлін і всіх офіцерів, які перебувають на службі. У ній є каплиця, чия архітектурна краса, пишнота й пропорції роблять її майже церквою, рівною найкращим зразком цього жанру. До каплиці примикає дуже простора й височезна зала, де відбуваються придворні бенкети та урочисті заходи і яку прикрашають чотири розкішні каміни. Світло проникає в головну будівлю з боку старої міської стіни через безліч велетенських вікон, прикрашених вітражами».
На початку 17 століття французький географ П'єр Бержерон також описав відвідини міста у своєму щоденнику подорожей:
«Герцогський палац – це велична й розлога будівля, розташована на найвищій точці міста, з великими просторами і подвір'ям (дворами), за якими – колосальна зала без колон і склепінь, де на загальних зборах 1555 року імператор Карл V зрікся своїх маєтків і володінь на користь свого сина Філіпа... Є багато інших зал, кімнат, антикамер, кабінетів і різноманітних апартаментів, і всі вони радше чарівні, аніж красиві чи доладно збудовані в класичному сенсі. У цьому палаці є величезний парк [...] «.

24 Проєкція Свята та церемонії

Протягом майже 25 років на археологічному об’єкті «Куденберг» проводили різні археологічні розкопки. Після завершення роботи археологів локацію було впорядковано, щоб зробити її доступною для громадськості.
Каплиця і нижня частина вулиці Ізабелли були першими зонами, які були відкриті для широкої публіки.
Коли справа дійшла до впорядкування цих зон, постало кілька питань. Які залишки слід зберегти? Які зміни потрібно прибрати? Залишити все в теперішньому стані чи реконструювати раніше зруйновані елементи?
Після консультацій з археологами, Королівською комісією з охорони пам'яток і визначних місць та архітекторами було вирішено повернути каплицю, наскільки це можливо, до її первісного стану. Однак структурні елементи, датовані кінцем 18 століття, як-от фундаментні стіни та склепіння, які забезпечували стабільність поверхні будівлі, були залишені на своєму місці.
Для того, щоб зробити ці простори більш зрозумілими, деякі склепіння було реконструйовано, а відсутні восьмикутні стовпи були змодельовані в їх оригінальному оточенні.
По спромозі первозданна підлога була збережена або відтворена з іншого матеріалу. Було дотримано головного етичного принципу сучасної реставрації: пізніші втручання як такі повинні залишатися видимими, не впливаючи негативно на естетику чи сприйняття об’єкта в цілому.

15 Імітація восьмикутного стовпа

Ми перебуваємо на нижньому поверсі каплиці, яка не мала літургійного призначення. Натомість вона слугувала для зберігання продуктів, як комора, продуктовий магазин і винний льох. Цей простір також використовувався як скарбниця Ордену Золотого руна і як сховище для дорогоцінних творів з бібліотеки Бургундії. Ці твори заклали основу колекції Королівської бібліотеки Бельгії.
Каплиця була побудована між 1522 і 1553 роками, за часів правління Карла V.
Присвячена святим Філіпу та Іоанну і зведена в пам'ять про батьків імператора - Філіпа Вродливого та Хуану Кастильську, вона замінила стару каплицю, що її збудувала Хуана, герцогиня Брабантська, в 60-х роках 14 століття.
Нову споруду в стилі пізньої готики було побудовано за планами брюссельського архітектора Анрі ван Педе. Архітектор повинен був впоратися з двома основними обмеженнями: різким нахилом долини Копербек і необхідністю забезпечити розташування молитовні на одному рівні з королівськими апартаментами і церемоніальною залою. Це пояснює, чому було споруджено щонайменше два рівні фундаментів.
Величні восьмикутні стовпи, які можна побачити і сьогодні, підтримували колони, що розділяли власне каплицю на наву та деамбулаторій двома поверхами вище.
Каплиця пережила пожежу 1731 року відносно неушкодженою. Вона залишалася в ужитку, поки не була знесена наприкінці 18 століття під час перепланування території навколо Королівської площі. Водночас цей нижній рівень був збережений і слугував підвалами для особняка Грімбергена, розташованого на розі Королівської площі та вулиці Руаяль. Сьогодні цю будівлю займає БІП – Брюссельський інформаційний центр.

11 Каплиця

Стоячи в цій кімнаті, ми можемо побувати на місці старого палацу, адже вона є точкою перетину не лише головної будівлі, каплиці та Аула Магна, але й Королівської площі, яку видно з вікон.
Ми перебуваємо в особняку Грімбергена, будівлі, розташованій на розі Королівської площі та вулиці Руаяль.
Ліворуч сходи виходять до вулиці Руаяль, розташованої над підвалами головної будівлі.
Праворуч від сходів можна побачити Королівську площу і кінну статую Готфріда Буйонського, а також, зліва направо, музей Бельвю, Конституційний суд, церкву святого Якова, Культурний центр банку ING, аркаду вулиці Намюр, Рахункову палату, початок вулиці Режанс (через яку проходить трамвайний маршрут), Королівські музеї образотворчих мистецтв, музей Рене Магрітта і, нарешті, Музей музичних інструментів.

28 Вид на Королівську площу

Крізь це «археологічне вікно» біля наших ніг ми можемо побачити старіший рівень вулиці, який не вдалося датувати.
По суті, рівень бруківки, якою ми йшли в нижній частині вулиці Ізабелли, є реконструкцією 90-х років 20 століття, здійсненою після археологічних розкопок, щоб забезпечити доступ до об'єкту.
На найвищому рівні вулиці певні зони оригінальної бруківки добре збереглися і були залишені на місці та обведені міддю.

22 Старий рівень вулиці Ізабелли, початик 17 століття

З моменту своєї появи у 15 столітті Аула Магна була обладнана системою відведення відходів, насамперед вбиральнями, рідкісною для тих часів зручністю. Водостічні труби для цих вбиралень були вбудовані в зовнішні стіни бенкетної зали і вели до вигрібних ям під вулицею.
Ці вигрібні ями є скарбівнею предметів побуту, оскільки вони також використовувалися як сміттєві баки. Під час розкопок археологи знайшли численні речі з минулого: предмети побуту з кераміки, скла або металу, а також рештки, викинуті ремісниками, харчові відходи, пилок і насіння. Ці знахідки є унікальними і слугують важливим джерелом інформації для збагачення наших знань про повсякденне життя наших предків та їхнє природне середовище.
Вигрібні ями регулярно вичищалися, що пояснює, чому деякі з них, навіть ті, що датуються 15 століттям, містять лише предмети 17–18 століть.

30 Каналізація та сантехніка вбиралень

Зараз ми стоїмо під вулицею Руаяль, у підвалах головної будівлі, найстарішої частини об'єкту. Над нами розташовувалися королівські апартаменти, церемоніальні зали та зали для прийомів.
На календарі 3 лютого 1731 року.
Після виснажливого дня генерал-губернаторка Нідерландів Марія-Єлизавета Австрійська повертається до своїх апартаментів у Брюссельському палаці. Змучена втомою, сестра імператора Карла VI не може загасити свічки. Серед ночі розгортається драма. Через дерев'яну обшивку вогонь швидко переходить в сусідні кімнати.
Усю ніч палацова охорона намагається загасити полум'я єдиними засобами в їхньому розпорядженні на той час: шкіряними відрами та водяними насосами. Через сум’яття добровольці із середнього класу, які поспішають на допомогу, не можуть протиснутися до будівлі. У минулому вже траплялося кілька невеликих пожеж, а лише кількома місяцями раніше було швидко приборкано загоряння димаря.
Але цього разу все зовсім інакше... Суворе дотримання протоколу, що офіційно забороняє доступ до приватних апартаментів губернаторки, не дозволяє пожежникам загасити джерело полум'я. Крім того, сильний вітер та ожеледиця ускладнюють підвезення води.
Губернаторку рятує втручання гренадера, який наважується виламати двері її апартаментів, але більша частина палацу гине у вогні. До ранку від полум’я вціліли лише каплиця, стайні, бібліотека, будинок пажів та псарні. Стіни великої бенкетної зали, Аула Магна, все ще стоять, але дах та внутрішнє оздоблення були понівечені вогнем.
За результатами подальшого розслідування пожежі з губернаторки було знято будь-яку відповідальність і встановлено, що пожежа (що не дивно) розпочалася на кухні, де саме готувався бенкет на 5 лютого 1731 року.
Слід зазначити, що невдовзі після цього, напередодні Різдва 1734 року, така ж доля спіткала знаменитий палац, або ж алькасар, у Мадриді. Цього разу провину поклали на незграбних малярів, які наносили лак на дерев’яну поверхню.

3 Головна будівля (пожежа)

Цей розкішний палац був зруйнований у 1731 році унаслідок стихійного лиха. Після катастрофи будівля сорок років пролежала у руїнах.
Аж ось у 70-х роках 18 століття завдяки політичній волі і наявності коштів було розроблено масштабний архітектурний проєкт перебудови всього придворного кварталу, який отримав назву «Спалений двір». Руїни старого палацу, а також численні навколишні будівлі були зрівняні з землею, щоб звільнити місце для нової площі – Плас Рояль (Королівської площі). Планувалося, що вона буде облямована неокласичними будівлями, які можна побачити і сьогодні.
Певні елементи старих будівель все ж були збережені як підвали та фундаменти нових споруд. Саме ці залишки ми можемо відвідати сьогодні на археологічному об’єкті «Куденберг».
У музеї, розташованому в колишньому будинку впливової аристократичної родини, прилеглого до палацу, ви побачите деякі з предметів, знайдених під час археологічних розкопок на об’єкті «Куденберг» протягом останніх двадцяти п'яти років.

2 Від палацу до пям'ятки археології

Каменярські техніки
Коли каменяр обробляє поверхню каменю, його інструмент залишає позначки або сліди, характерні для типу використаного інструменту (долота, відбійного молотка або зубчастого різця). З плином століть техніки каменярства вдосконалювалися. Перехід від однієї техніки до іншої часто буває настільки різким, що на кам’яних стінах можна помітити лінії розмежування або перехідні зони між двома техніками. Вивчаючи їх, ми можемо визначити період обробки каміння.
Франс Допере провів масштабне дослідження слідів середньовічних технік каменярства на брабантському крейдяному пісковику. Він є найвизначнішим фахівцем у цій галузі.
Каплиця збудована з білого крейдяного пісковика. Косі лінії на поверхні каменів – це сліди, що їх залишив каменяр, працюючи долотом. Уперше ця техніка була застосована приблизно в 30–50 роках 15 століття і залишалася в ужитку і надалі.

14 Сліди каменярських технік

Ці сходи розташовані між каплицею та Аула Магна, великою бенкетною залою палацу. Цей прохід слугував коротким сполученням внутрішнього двору палацу та вулиці Ізабелли, що дозволяло оминати ґанок головного входу та площу Бай. На основі залишків сходів, що збереглися, та досліджень археологів, ритм і пропорції оригінальних сходів були реконструйовані у вигляді металевих сходів.
Праворуч від сходів можна побачити основу однієї з чотирьох кутових веж Аула Магна. Уважно придивіться до слідів каменярської роботи на крейдяному пісковику, видобутому в кар'єрах поблизу міста Дігем.
Одразу впадають в око косі лінії, зроблені долотом. Якщо придивитися уважніше, ви також помітите тонкі вертикальні лінії посередині кожного каменю. Це сліди, залишені ріжучим молотком, своєрідною сокирою, яку використовували середньовічні каменярі. Каменяр спочатку обробляв край каменя зубилом, а потім центральну частину ріжучим молотком, щоб не пошкодити його краї. Техніка каменярства, яку ви бачите тут, була в моді між 1400 і 1450 роками. Вежа, на яку ви дивитеся, була побудована близько 1450 року.

27 Сходи, що з'єднують вулицю Ізабелли із внутрішнім двором палацу

Коли Філіп Добрий, герцог Бургундський, вирішив зробити палац Куденберг однією зі своїх резиденцій, він висунув певні умови. Доповненням приміщення мала стати бенкетна зала, а її будівництво мало оплатити місто Брюссель. Добре усвідомлюючи економічну вигоду від присутності герцога та його двору в Брюсселі, міська влада швидко пристала на умови герцога.
Роботи над Аула Магна під керівництвом міського архітектора Гійома де Фогеля розпочалися 1452 року. Нова будівля була завершена в 1460 році.
Бенкетна зала, розміром 47 на 10 метрів, була справжнім архітектурним шедевром свого часу. Оскільки з дубів у сусідньому лісі Суайн не можна було виготовити достатньо високі балки, альтернативу знайшли в лісі Форе-де-Мормаль, по дорозі до Брюсселя через Валансьєн і Гент. Цеглу та каміння привезли з муніципалітетів Дьєгем та Екосин.
Фасад прикрашали високі готичні стрілчасті вікна, увінчані пронизаними ярусами кам'яних перемичок. Зовнішні почесні сходи з двома сходовими маршами, що сходилися в одній точці, вели до бенкетної зали і завершували ансамбль.

31 Аула Магна

Аула Магна складалася з чотирьох поверхів. Найнижчий рівень, який можна відвідати сьогодні, слугував для зберігання продуктів, а також для кухонь.
Перша кімната, в якій ми перебуваємо, - це кухня з двома великими і двома меншими димарями, де колись готували бенкети. Готові страви відправляли до головної бенкетної зали, розташованої поверхом вище.
Під час пожежі 1731 року підлога Аула Магна, підтримувана міцними склепіннями нижніх приміщень, встояла під охопленими полум’ям уламками, що невпинно падали з уже частково згорілих надбудов. Старі ілюстрації показують, що високі стіни будівлі вціліли, і лише два верхні поверхи були зруйновані. Навіть кам'яні гостроверхі фронтони встояли перед вогнем.
Наприкінці 18 століття проєкт розбудови Королівської площі передбачав повне знищення залишків будівлі. Виконання цього делікатного завдання було доручено Франсуа-Жозефу Петеринку, французькому інженеру.
Для цього Петеринк використав невеликі вибухові заряди, розміщені в підвалах. Ця техніка призвела до масового й різкого обвалу величезних ділянок будівлі, кімната за кімнатою. Археологам вдалося знайти великі фрагменти плитки для підлоги, які все ще були прикріплені одна до одної, як можна побачити тут.
В обмін на свої послуги Петеринк домігся значного зменшення своїх боргів владі, намагаючись врятувати свою порцелянову фабрику, яку він заснував у 1751 році в Турнаї.

35 Обвалена підлога Аула Магна

У цегляні склепіння Аула Магна були вбудовані замкові камені, оздоблені особистою емблемою Філіпа Доброго, який доручив звести будівлю. Ця емблема складається з трьох розпалювачів, розташованих навколо каменя, з якого виривається полум'я. Багато різьблених решток, знайдених під час розкопок на цьому об’єкті, мають такий самий орнамент. Саме тому він був обраний як логотип Куденберга.

37 Наріжний камінь, прикрашений гербами Філіпа Доброго

Усі важливі придворні заходи, чи то офіційні прийоми, чи то бенкети або бали, проходили в Аула Магна.
Серед цих подій варто згадати такі: повноліття Карла V в 1515 році, вступ на посаду генерал-губернаторки Нідерландів Марії Угорської в 1530 році, одруження Алессандро Фарнезе з Марією Португальською в 1565 роц і, звичайно, церемонію зречення Карла V від престолу в 1555 році.
Того дня, 25 жовтня 1555 року, о четвертій годині пополудні, тисяча людей заповнили велику бенкетну залу брюссельського палацу. Хоча церемонія була незвичайною, ритуал і протокол були суворо дотримані.
Дві сестри Карла, його племінники і племінниця разом з членами Державної ради, Таємної ради, іноземними послами і представниками сімнадцяти штатів Нідерландів були розсаджені відповідно до рангу.
Одягнений у суцільно чорне вбрання, Карл носив комір Ордена Золотого руна. Кімнату прикрашали гобелени із зображенням Золотого руна та легенди про Гедеона.
Імператор увійшов до Аула Магна із тростиною і спираючись на плече принца Оранського. Він зайняв своє місце на помості, праворуч від нього сидів його син Філіп, а ліворуч - Марія Угорська, генерал-губернаторка.
Філібер Брюссельський, член Таємної ради, пояснив присутнім причини зречення імператора від престолу. Потім Карл V підвівся, зсунув окуляри на перенісся і, підглядаючи в нотатки, почав довгу промову французькою мовою. Висвітливши досягнення свого правління, він пояснив присутнім, чому відчуває потребу зняти з себе важкий тягар монаршого обов'язку:
"Я не можу більше опікуватися державними справами, не відчуваючи великої втоми і не завдаючи цим справам надзвичайної шкоди. Тривога, яку приносить мені такий важкий тягар, пригніченість, яку він викликає, мої немочі, моє здоров'я, дощенту поруйноване, більше не залишають мені достатніх сил для управління державами, довіреними мені Богом ...
Тому я вирішив повернутися до Іспанії і передати моєму синові Філіпу володіння всіма моїми державами, а моєму братові - імперію. Рекомендую вам мого сина і прошу вас на згадку про мене ставитися до нього з такою ж любов'ю, з якою ви завжди ставилися до мене. Я також прошу вас зберігати таку ж прихильність і згоду між собою».
Сльози текли по його обличчю, а публіку переповнювали емоції. Здолавши втому, Карл опустився на трон, а потім повернувся до сина, який стояв перед ним навколішки. Дозволивши йому підвестися, старий звернувся до нього іспанською мовою і наділив владою, напучуючи спадкоємця на захист віри й закону, а також мирне і справедливе правління своїм народом.
Звертаючись до лордів і державних мужів, Філіп проголосив:
 «Я хотів би володіти французькою мовою настільки добре, щоб висловити власними устами мою щиру прихильність до різних провінцій і народів Бельгії. Але оскільки я не можу зробити цього ні французькою, ні фламандською мовами, єпископ Аррасу, якому я відкрив своє серце, зробить це замість мене».
Потім слово взяв Антуан де Гранвель, щоб заспокоїти всіх присутніх.

39 Аула Магна, бенкетна зала

За цим муром вулиця Ізабелли продовжувалася до колегіального костелу святих Михайла і Гудули. Цей останній «відкритий» відрізок вулиці Ізабелли остаточно зник у 20-х роках 20 століття під час знесення району, спричиненого, зокрема, будівництвом Центру образотворчих мистецтв за проєктом Віктора Орта, урочисто відкритого у 1928 році.

43 Продовження вулиці Ізабелли

Район Ізабелли
Довкола палацу Куденберг і площі Бай розташовувалися кілька аристократичних резиденцій, серед яких особливо виділявся особняк особняка Гоґстратена. Поруч, між вулицею Монтань-де-ла-Кур, що спускалася до площі Гран-Плас, та вулицею Ізабелли, яка вела до колегіальної церкви святих Михайла і Гудули, розкинувся популярний район з маленькими звивистими вуличками. Акварелі Жака Карабейна, датовані 19 століттям, а також старі фотографії дають нам уявлення про цей давно зниклий район, зруйнований на початку 20 сторіччя, щоб звільнити місце для Центрального вокзалу та архітектурного комплексу Мон-дез-Ар (Гора мистецтв).
Всесвітня виставка 1935 року в Брюсселі
З нагоди Всесвітньої виставки в Брюсселі 1935 року на плато Ейзель був відтворений у натуральну величину район Брюссельського королівського двору часів раннього 18 століття. Аула Магна та вхідний ґанок до палацу, а також площа Бай сформували серце цієї мальовничої та традиційної реконструкції. Також були відображені Сенна і перша міська стіна. Персонажі в історичних костюмах та відвідувачі весело прогулювалися поміж терасами кав’ярень.

25 Проєкція Район Ізабель та вичтавка Експо 1935

Un parcours souterrain à la découverte des vestiges du palais de Charles Quint.
Een ondergronds traject in het spoor van de overblijfselen van het Paleis van Keizer Karel.
An underground tour discovering the remains of the palace of Charles V.