Романс «Їхав козак за Дунай» я чув неодноразово. В театральному університеті його дуже зворушливо виконував мій однокурсник Орест. Відчував цю річ він, як то кажуть, серцем, а ще – обличчям. Він строїв такі милі і зворушливі гримаси, якось по-дитячому пританцьовував… Словом, це була не пісня, а ціле шоу. 
Мені подобалася гра Ореста і фраза «Їхав козак за Дунай». Але переспівувати чи робити обробку цієї пісні? Це мені ніколи не спадало на думку — ну, геть не мій жанр і настрій.  
Аж якось, за кілька років потому, я придумав хід на гітарі, навіть не хід, а перехід. Довго не відкривалося, куди і звідки прямують ці ноти. Я «пішов» за ними, зупинився дослухався і … проспівав «Їхав козак за Дунай» і ще кілька рядків. Це були відблиски, відлуння, кола на воді, не сама пісня, а радше те, як на неї відгукнулася моя пам’ять.
Наш «Дунай» — в іншому ритмі, в іншому настрої, в іншому часі. Але чи «про інше»? Як сумно це усвідомлювати, але тема прощання з воїном, який їде на війну і не знає, коли повернеться — досі на часі. 
Тільки тепер це сцена відбувається майже без слів. Ніхто не просить, не благає, не плаче… І коні в сучасних козаків залізні, і Дунай — не Дунай,  а зовсім інша річка, і шлях пролягає не на Схід, а скоріше на Захід. Але, як і сотні років тому, «зостається молода», щоб дивитися вслід і з непохитною вірою чекати, вірити і сподіватися.

New tracks tagged #Климовський,