Олександр Сарабун, про якого часто кажуть: «Хто ж не знає Вінницю?», до війни працював будівельником. У квітні 2014 року записався до військкомату, через місяць його відправили у Гончарівськ, а звідти, говорить, втік, бо хотів на фронт.

Якщо коротко переказувати його історію, то врешті він потрапив у новосформований батальйон «Донбас», з яким і вирушив спочатку до Бахмута. Через два дні «Донбас» перебрався у Курахове. І за тиждень до заходу в Іловайськ, Сашко потрапив у свій перший бій.
Вже, коли їхали до Іловайська, Сашко був екіпірований як належне.

«Нам «Тур» пояснив так: «Заходимо в місто Іловайськ, звільняємо його і тримаємо до підходу армії та інших підрозділів». Сказав, що йдемо на три-чотири дні, тому провізії беремо по-мінімуму, ніхто ж не думав, що там так повернеться».

Щодня обстріли українських військових збільшувалися. Росіяни намагалися атакувати. Сашко говорить, що частіше доводилося відбиватися, ніж нападати. Але, при цьому не було паніки, розсіяності, всі знали куди прийшли і для чого.

«Найбільше обстрілювали ближче до Дня Незалежності. Вони там ніби звіріли. «Смерчі» і «Гради» літали, а деякі хлопці кажуть, що й «Ураганами» бомбили. Було страшно».

29 серпня о 6 ранку українські військові почали шикуватися колоною, щоб залишити місто. Вон опинилися у потрійному кільці оточення регулярних російських військ. Хоча й одразу вони не вірили, яка кількість ворога їх оточила. Спочатку був варіант — ділитися на дрібні групи і вириватися боями. Але потім передумали та вирішили виходити великими колонами, з надією, що так їх не переб’ють.

«Почув, як падає міна. Кажу до Льоні «Броні»: «Давай одягати каски, бо відчуваю, нас просто так ніхто не випустить. Стріляли всі. Це було страшно. Може, якби я не ставав на коліно… бо там вже збоку лежав Льоня вбитий, він мене привалив і мені було незручно. Я тільки став на коліно і зразу ж прилетіло в ногу».

«А перед цим, ще в Іловайську, сиділи я, Андрій «Браво» і Льоня «Броня», в мене був дерев’яний хрестик, подарований волонтерами і на ньому було розп'яття. Я його тримав, дивився і воно на руках відпало. Кажу: «Пацани, щось мені цей знак не подобається». А вони кажуть: «Вінниця, а ти що, хочеш до старості прожити? Помремо молодими, воїнами”. Отак, ми троє стояли і з нас трьох тільки я лишився».

Сашка після пережитого в оточенні і російського полону, вантажили, як дуже важкого пораненого. Він і сам відчував, ніби це кінець. Але пам’ятає як привезли в Запорізький госпіталь.

«Мене поклали біля хірургічного намету, а там все біле-біле, ледь не в рай дорога. Я тоді подумав, що мої муки скінчилися. Медсестра запитала, чи маю я кому подзвонити. Три дні за щокою я мав SIM-карту. Стільки SMS пропущених я ще стільки не бачив».

Коли Сашка доправили вже в Дніпро, йому ставало гірше. Пішло зараження крові, на нозі гангрена і мало не відмовили нирки. Тоді йому довелося зробити найскладніший вибір.

«Лікар сказав: обирай — або ти вмреш, бо пішло зараження крові, або ампутуємо ногу».

Це згодом він з іншими, хто тако втратив ноги на війні, потрапить до австрійської школи ходи. А до цього був важкий шлях звикання, примирення та хибних кроків.

«Присів на «Налбуфін», сам навчився колоти. Вся сім’я була в шоку. Але вплинуло на мене те, що донька ще була мала, вона спала, а я дивився на неї і думав: «Що цій дитині зможу дати — без ноги, без пенсії, без зарплати. Ще й наркоман».

Навіть попри підтримку дітей, сестри з чоловіком, хороших людей в місті, в Сашка був довгий процес звикання з протезом.

«Я на нього ображався, я ним кидався, я біля нього плакав, поки вчився на ньому ходити. Скільки разів я падав.... А потім вирішив, що мені з ним ще жити, або я переможу, або він мене».

У четвертому епізоді подкасту "Сталеві воїни" від "Повернись живим" Олександр Сарабун поділився з Дар'єю Бурою історіями про бої та вихід з оточення в Іловайську у 2014-му, поранення, полон та болісний шлях відновлення.

Олександр Сарабун — про Іловайськ та болісний шлях відновлення

Меліса Садик – маркетологиня, блогерка, волонтерка.

Ефірний марафон Radio SKOVORODA з Напівмарафону Нової Пошти та NewRun «Не зупиняйся!», який відбувся у Львові 11-12 травня 2024  року. Живе спілкування з організаторами, незламними українцями та українками, які проходять реабілітацію у Національному реабілітаційному центрі «НЕЗЛАМНІ», ветеранами, лідерами думок. За мікрофоном: Христина Біляковська. 

Ми приходимо на ваші заходи зі своєю мандрівною студією, аби вони не пройшли повз вашу аудиторію. Продовжуємо момент, перетворюючи його у контент. Робите подію? Запрошуйте нас!

Напівмарафон – Меліса Садик: марафон, як і маркетинг – це про стратегію

У цьому випуску ми поговорили з ветераном, який після завершення військової служби побудував успішний ветеранський бізнес. У розмові торкнемося теми мотивації, підтримки від держави та спільнот для ветеранів-підприємців. А також секретів успіху, які допомогли Сергію досягти мети. Ця історія — про силу волі, адаптацію та можливість знайти новий шлях після служби.

Сергій Жуковський: найперші мої мотиватори – дружина та діти

«Зараз жінки – це каріотиди війни. На жіночих тендітних плечах знову економіка України підіймається. Б'юті сфера відновилася першою під час війни, і вона зараз максимально потужна». Про це, а також про заняття бізнесом, продажами, свої книги та допомогу ветеранам на Армія FM розповіла Людмила Калабуха, бізнес-тренер з продажів, амбасадорка ООН в Україні з розвитку жіночого підприємництва й експертка державної програми «Дія.Бізнес».

Ми маємо максимально допомогти ветеранам адаптуватися, - бізнес-тренерка Людмила Калабуха

Героїня другого епізоду «І тоді Я» — Вікторія Трибушна та її бізнес — кав’ярня «Кава на Двох». 

Відкриття кав’ярні — сімейна мрія Вікторії та її чоловіка Андрія. Через пів року після загибелі партнера та довгого шляху відновлення, Вікторія наважується на рішення заснувати «Каву на Двох», куди зараз можна завітати за адресою проспект Чорновола, 77. Як апогей втілення мрій — придбання і тої кав’ярні, де вперше пролунало: «Ось таким має бути спільний бізнес».  

Про те, який шлях потрібно пройти для здійснення щемких мрій, та про те, як з болю постає справа — слухайте у цьому епізоді подкасту «І тоді я». Його веде журналістка Ірина Гурська. 

Вікторія Трибушна. Кава на двох.

Кав'ярня «Вражає» у Львові на вулиці Староєврейська, 26 вражає всім: кавою, сніданками, світлою атмосферою, а також історією її власників — Сергія і Анни Петченків.  

Подружжя з Лозової на Харківщині остаточно переїхало до Львова в час тривалого відновлення Сергія після ампутації обох рук. Чоловік опановував протези на кухні Superhumans Center. А дружина виставляла відео в мережу — аби іншим військовим у схожій ситуації був стимул жити і рухатись далі. Так визріла ідея для своєї справи.  

 Не опускати рук, щоб світити іншим — про це четвертий епізод подкасту «І тоді я». 

 Авторка і ведуча подкасту про ветеранський бізнес «І тоді Я» Ірина Гурська. 

Сергій й Анна Петченко. Кав’ярня Вражає

Гостем Армія FM став Андрій Іщик, менеджер медіацентру Superhumans. Він докладно розповів про роботу медичного центру, його працівників і пацієнтів, а також про мерч Superhumans.

Superhumans Center протезував майже 1,5 тисячі людей

Директорка Allbionics Ніка Кудрицька в етері Армія FM розповіла, як українська компанія створює біонічні протези рук для ветеранів, чим особлива нова модель та як замовити протез.

Allbionics створює біонічні протези рук для ветеранів

Засновниця та голова громадської організації «Фундація Л.І.І.Д.», експертка з питань верховенства права та правосуддя Ксенія Ткачук розповіла, що таке травмочутливий підхід, чому він важливий для державних інституцій і як можна змінити систему правосуддя в Україні.

Травмочутливе правосуддя: як система має працювати з людьми після війни

Паралелі двох війн. У річницю виходу радянських військ з Афганістану поговоримо не тільки про кампанію 30-річної давності, а й про сучасні бойові дії на Донбасі Детальніше тут: https://hromadske.radio/podcasts/kyiv-donbas/my-buly-v-afganistani-okupantamy-veteran-afganskoyi-viyny/

Ми були в Афганістані окупантами, — ветеран афганської війни

Сильні, вперті та зазвичай веселі. Такими ми знаємо цих людей. Хоч їхній гумор переважно “чорний”. Вони – ветерани російсько-української війни, які були поранені та втратили кінцівку, але попри все продовжують вести активний спосіб життя, досягають спортивних результатів та стають прикладом для інших учасників бойових дій. 

Вони – сталеві воїни, чий дух значно сильніший за тіло. У цьому подкасті журналістка Дар'я Бура спробувала показати слухачам те потаємне, що доводиться переживати цим людям і що ховається за маскою "чорного" гумору та образу Нескорених.

Подкаст Veterans Back to Business – це серія розмов з ветеранами про бізнес. Подкаст виходить у рамках Franchise Camp 2024 та за підтримки Franchise Group.

Ми поговорили з трьома ветеранами, у кожного – своя історія. Хтось уже активно розвиває власну справу, хтось – тільки на початку свого шляху. І через різний бекграунд героїв ви маєте змогу дослідити проблематику глибше і ширше. 

Завдяки подкасту дізнаєтеся:
- де ветерани й бізнес перетинаються, за яких умов та рішень
- з якими перешкодами зіштовхуються в цивільному житті 
- які бізнеси планують розвивати та які бізнес-моделі розглядають
- як ухвалюють рішення та що в цьому процесі для них важливо. 

Ці розмови важливо прослухати кожному і кожній. Вони надихають, наставляють та дають чітке уявлення, як рухати свій бізнес далі та інтегрувати доступність у нього.

Громадське радіо — медіа активних громадян, яке понад 12 років разом із вами впливає на зміни в країні та висвітлює головні та актуальні події в Україні та світі. Ми формуємо навколо бренду Громадського радіо активну спільноту людей, які підтримують нас фінансово, ціннісно та вмотивовані впливати на зміни в країні.

Армія FM — радіо сильних, радіо вільних!
Слухай нас у своєму місті і на сайті https://www.armyfm.com.ua/

ЛКП «Львівське Радіо» — місце, де перетинаються мистецтво та технології. 
_подкасти 
_події 
_прослуховування

Popular tracks tagged #ветерани