Один насичений місяц життя майже на голові один в одного, поруч свої люди, нове місто, нове життя, а вечір залишається вечіром - швидкий перекус і до мікрофона. Кожен день серпня закінчувався записом особистих спогадів на біт нового жанру. Обмеженя по часу, справи, робота і нерозуміння жанру - додавали палок в колеса цього блоку наших спогадів. Але незважаючи на все це, ми ділимось частиною того часу.

КАНАПКА

ХВИЛІ

ІнтерГалактик

ВЕСЕЛКА

(1 verse)
Сидіти будем, до останку,
від вибухів прокинулись, на світанку
Виють собаки, віє дим,
Війна руйнує наш дім.

(chorus)
Немає сенсу залишатись,
Стрілецький бій, пора прощатись,
Збирайте речі! Будемо тікати,
мабуть, більш не побачим рідної хати.

(2 verse)
Дорога далека, через Дінець,
але ми знаєм,- це не кінець!
Хоч й плаче серце, але повір,
Не омине війна, не один двір.

(3 verse)
Ніхто не хоче вмерти молодим,
Запам'ятайте яким був ваш дім!
Останнім часом всі змінились ми,
і знаємо ми, що це все від війни!

(4 verse)
Єднайтесь люди, живіть в мирі!
Нехай не в хаті, вже в квартирі!
Небуде життя там, більше ніколи,
Не зможемо жити, в кацапському колі.

Рідний дім

Довіра до мене нейтральна,
Я всім поганий навкруги,
Моя позиція банальна,
Хочу корисним будь завжди.

Ніхто не цінить те що роблю,
Можливо праві люди, так,
Бо сам  нікого я не люблю,
А ще й поради роздаю.

Поради, захист, лишнє слово,
Не вмію я пиздіти мало,
І якось всім і однаково,
Але це мене заєбало.

Набридло вже, оце прокляття,
Бути небайдужим до всіх,
То не знайду собі заняття,
А моя присутність викликає сміх.

Останнім часом дуже часто,
Всю ніч не сплю, пишу листи,
Листи в думках, в чаті все чисто,
І не хочу я, хоч лазером світи,
Буди всім людям безкорисним,
Не надавати іншим почуття,
Роблю це все я не навмисно,
А для задовільнення свого життя.

Як завжди мої тупі вірші,
Не мають сенсу нікому,
І з часом мої слова стають тупіші,
Згасає жага до життя, але чому?

Через свою нульову здібність,
Комусь про себе донести,
Не щось пагане, не про слабкість,
І надсилать з думок листи.

Колись настане вже тей час,
Потрібні люди є, й прийдуть,
Ми такі єя ніхто не змінить нас,
І колись мрії мої дійдуть.

Довіра

Кожне їхнє слово вражало мою душу,
Як тінь, яку я не можу позбутися уві сні.
Я бився мовчки, і далі битись мушу,
Але тепер я тут, і я стою на висоті.

Побитий і розбитий, я блкукав,
У цьому світі темному доброту шукав,
Мені потрібне світло, мені потрібен знак,
Голос ангела, щоб сказав він що не так?

Ти чуєш, як я кличу крізь ніч на допомогу,
Покажи мені крила, які дадуть мені перемогу,
Я загубився, і я знаю, що мене можна знайти,
Знайдіть мене скоріше, бо більш не можу  йти.


Дай мені сили встати із колін,
Я залишився в лісі, в темряві я один,
Мені потрібне світло щоб розсіяти пітьму,
Дайте крила щоб подолав цю нескінченну боротьбу.

З твоєю милістю знайду я свій шлях,
Ні темряви, ні долі,
Лиш кров на губах,
Ангеле, візьми мене, прошу за руку,
Позбав мене від болі,
Мої близькі люди не переживуть розлуку.


Вони сказали - "Ти ніхто"! і я зміг повірити,
Тепер  потрапив в пастку і не зміг піти.
Але глибоко всередині ще є іскра,
Вогонь чекає, щоб згасти від доща.

Кожна сльоза, кожен шрам на мені
вони мене навчили бути сильним, навесні
Серце, яке було розбите, тепер зажило,
Тепер немає доброти, в мені панує зло

Ангел Смерті

В ві сні ти мов в житті зі мрії,
В тобі не замкнені думки,
Забудь про всі лихі події,
Ти не поганий, навпаки,
Комусь колись ти будеш треба,
Спочатку треба ж ще дожить,
Не всі ми підемо до неба, 
Хтось буде й під землею гнить. 

Ніколи я не знав раніше, 
Що треба при війні робить,
І саме, я скажу вам, гірше
Це самому себе убить.
Таке бажання є у массах, 
І лиш від серця чутно свист,
Стікають кров'ю на матрацах,
І як знайти від цього хист? 
Не треба бути особливим, ми особливі й так усі,
Не треба плакати у ванній,
І не сидіти у вікні,
Лиш треба думати про себе, 
Про інших теж не забувать,
І коли плачеш, може треба,
Тобі комусь допомагать.

Особливі

Життя - тяжке, і це є правда, 
Без труднощів нема кінця,
Але кінець, не часу трата,
А лиш початок майбуття,
Після "кінця" жить буде краще,
Можливо й не завжди, облиш,
Чи є в цім сенс, що серце чахне?
Можливо ні, ти плачеш, ждеш,
Немає настрою, бажання, 
Лиш йде твій час, біжить як миш,
Але прокинсь хоч раз ти зрання,
Спокій відчуй, і сонце, світить яскравіш.
Не треба злість людей ковтати,
Треба одразу щось робить,
До завтра можна не чекати,
Як мінімум на всіх забить, 
Але твоє це діло Тоня,
Вирішуй ти вже що робить, 
Бо по ночам в тебе безсоння,
Від чогось серце дрібіжжить.



Не вмію я порад давати, 
Чиєсь описувать життя,
Не бачу сенсу я брехати,
Бо винен був тоді лиш я, 
Хоч зараз й не про це говорим,
Але хотілось би сказать,
Я ж блін не зла тобі бажаю,
Але встигаю заєбать.

Життя тяжке

Настала ніч, широка й темна,
В моїй душі знову думки,
І хоч і правда моя чемна,
Але хтось дума навпаки.
Навмисно я, нікому, люди,
Робить погане не хотів,
Але постійно, і повсюди,
В мені знаходять всі щурів.
Можливо я комусь поганий,
Комусь хороший, так, не всім,
Але всім тим, я дуже вдячний,
А в інших лиш не правда в тім.
Завжди, крізь дні і ночі зимні,
Крізь сни людей, собак котів,
Лишаюсь сам я, наодинці, 
Так хочу я щоб хтось прошепотів,
Дякую скажіть мені,
Скажіть за все, за допомогу,
За ласку мою, і любов,
А відчуваю я потроху,
Що всі забудуть про все знов. 
Хто зараз запис цей читає,
Можливо ти вже зрозумій,
Із кожним це все співпадає,
Хоч ти мій близький, хоч чужий.
Цініть мене, поки я хочу,
Вам всім, завжди допомагать,
Можливо сипав пісок  в очі,
Але погане треба забувать.

Одинокість

ми репуємо, ми мужики і жінки, круті так. питання?

Popular tracks tagged #депрессія