У другому епізоді подкасту «(Не)Загублені плівки» поринаємо у світ львівського джазу.  

 Ведучі подкасту — Остап Мануляк та Богдана Ткачук говорять про:  

- Традиції та особливості української джазової сцени;  
- Ключові персоналії джазової сцени Львова, де вони грали та імпровізували;  
- Як музика свободи ставала причиною спротиву радянському режиму.  

Запрошеними гостями подкасту є композитор Михайло Мануляк, керівник ВІА «Ватра» (1971). 

У подкасті ви зможете послухати композиції Богдана Весоловського, інструментальні композиції Ігоря Хоми та оркестру Медінституту "Ритм", а пізніше "Медікус". 

Проєкт реалізується у співпраці з Goethe-Institut в Україні. 
Аудіоматеріали, що використовуються для підготовки плейлистів та відтворюються є власністю АТ «НСТУ» та публікуються на платформі «Суспільне Медіатека». 

#2 Народження джазової сцени Львова: від імпровізації до радянської пропаганди

У першому епізоді подкасту «(Не)Загублені плівки» ми занурюємося в історію Львівського радіо — одного з найстаріших і найвідоміших місць культурної пам'яті в Україні.  

Разом із культурологинею Богданою Ткачук та композитором Остапом Мануляком ми досліджуємо, як радіо стало не лише інструментом поширення музики, а й ареною боротьби за збереження української культурної ідентичності за часів радянської окупації.  

У подкасті звучать свідчення диригента Євгена Козака, піаністки Марії Крушельницької, музичної редакторки Львівського радіо Олени Онуфрів, а також деякі композиції з музичного архіву Фонотеки Львівського радіо Барвінського, Янівського, ВІА «Ватра». 

Проект реалізується у співпраці з Goethe-Institut в Україні.   

Аудіоматеріали, що використовуються для підготовки та відтворюються є власністю АТ «НСТУ» та публікуються на платформі «Суспільне Медіатека». 

#1 Львівське Радіо: місце творення і місце забуття

Індивідуальна аудіопрогулянка проспектом Шевченка, створена за матеріалами щоденника «Мій львівський мікрокосмос» колишньої львів’янки Гелени Ольшевської-Пазижини. Авторка спогадів описує своє помешкання, будинок та довколишні вуличні простори. Завдяки цьому щоденнику ми можемо поглянути на колишню вулицю Академічну очима юної пані, почути, що вона розповідає про будинки та своє життя там. 

Просто вмикайте аудіо та налаштовуйтеся на хвилю минулого. Панна Гелена проведе вам персональну екскурсію. 

Текст: Гелена Ольшевська-Пазижина 
Переклад: Ірина Магдиш 
Літературна адаптація тексту: Андрій Бондаренко
Голос нараторки: Олена Подолянко 
Аудіо гід: Андрій Пришляк 
Звукова режисура: Дмитро Мучичка 
Концепція: Андрій Бондаренко і Олена Подолянко 

“Моя Академічна”: проспект Шевченка у 1920-х роках очима мешканки будинку № 11

Історія ветерана, який пройшов шлях від служби до відкриття власної кав'ярні, — це більше, ніж про бізнес. Ігор Фльорко розповідає, як 4,5 роки в підрозділі загартували його характер, але водночас ускладнили адаптацію до мирного життя. У 25 років він зіткнувся з викликом: як влитися у соціум, знайти своє місце й продовжувати допомагати тим, хто захищає країну. 

Саме так з’явилася «Кава Мілітарі» — кав'ярня, яка стала не лише бізнесом, а й способом підтримки армії. У ній поєднуються сміливі ініціативи: книги українських військових, листівки з картинами про Азовсталь, кошти від яких йдуть на потреби армії, і навіть прапор ДНР, що лежить як килимок при вході, провокуючи неоднозначні реакції перехожих. 

Ігор вірить, що замість скарг на владу чи обставини, варто діяти. Курси підприємництва допомогли йому здобути знання, потрібні для успішного розвитку бізнесу, а бажання систематично підтримувати армію стало основою всього проєкту. 

Цей епізод — про те, як зусилля кожного наближають перемогу. Чи швидко закінчиться війна? Ігор відповідає чітко: усе залежить від нашої активної участі, волонтерства та допомоги армії. Але після перемоги важливо не забути уроки війни, адже ризик повторення завжди буде. 

Ця історія надихає діяти, вірити та шукати свої способи підтримати Україну.  
Слухайте, щоб дізнатися більше! 

Ігор Фльорко. Кава Мілітарі

У першому епізоді другого сезону «Лабораторії Уяви» ми, Богдан та Ігор, говоримо про невпокій, опираючись на книгу Зиґмунда Фройда «Невпокій в культурі».  

Невпокій культурних нас — це голос тривоги і надії. Ми живі на межі, де глибинні почуття мають можливість увиразнитися. У часи Фройда увиразнення було одним, у наш час воно цілком інше, хоча і тоді були звуки повітряної тривоги. Цей мотив і звук нам важливі для першого випуску.  

Важливе питання: Чи відчуває невпокій в культурі трактор з точки зору класичної німецької філософії? На нього ми отримаємо відповіді від експертки філософині Олени Грубої та Оракула. 

У епізоді також ексклюзивно представлена анотація до вигаданої книги Зиґмунда Фройда «Міфи психоаналізу або дідусь також помиляється».

Невпокій

Героїня другого епізоду «І тоді Я» — Вікторія Трибушна та її бізнес — кав’ярня «Кава на Двох». 

Відкриття кав’ярні — сімейна мрія Вікторії та її чоловіка Андрія. Через пів року після загибелі партнера та довгого шляху відновлення, Вікторія наважується на рішення заснувати «Каву на Двох», куди зараз можна завітати за адресою проспект Чорновола, 77. Як апогей втілення мрій — придбання і тої кав’ярні, де вперше пролунало: «Ось таким має бути спільний бізнес».  

Про те, який шлях потрібно пройти для здійснення щемких мрій, та про те, як з болю постає справа — слухайте у цьому епізоді подкасту «І тоді я». Його веде журналістка Ірина Гурська. 

Вікторія Трибушна. Кава на двох.

Другий епізод другого сезону «Лабораторії Уяви» є продовженням попереднього випуску з темою про невпокій. 

Ми, Богдан Шумилович та Ігор Колесник, роздумуємо про історично-культурний контекст поняття та чому Зиґмунд Фройд відчував невпокій і писав про нього. Якщо після першого епізоду ваші руки не дійшли до книги «Невпокій в культурі», то цей випуск спеціально для вас. 

Невпокій культурних нас — це голос тривоги і надії. Ми живі на межі, де глибинні почуття мають можливість увиразнитися. У часи Фройда увиразнення було одним, у наш час воно цілком інше, хоча і тоді були звуки повітряної тривоги. Цей мотив і звук нам важливі для першого випуску.  

Чи усвідомлювали смертність античні боги? Таке питання ми ставимо експертці культурологині Оксані Дарморіз та Оракулу. Слухайте епізод, щоб дізнатись відповідь. 

І як завжди ми ділимося з вами анотацією до вигаданої книги. Цього разу це праця Едипа «Сни Фройда». 

Невпокій 2.0

Цей епізод буде нудним, або не буде нудним. Варто послухати, щоб переконатися. 

Нудьга — це те, що лежить на порозі майбутнього, але через дику темпоральність ніяк не назбирається сил рушити кудись, хоча би в якомусь напрямі. Це своєрідне лімбо серця, яке втомилося від вражень, поріг до яких зріс. Оцей поріг до серця такий високий, що нудьга заповнює, поглинає і втягує у пустоту. Хто знає більше про пустоту, ніж буддійський монах? 

Десь серед (не)нудних розмов представлена анотація до вигаданої книги Марка Аврелія «Наодинці із нудьгою». 

Також озвучене одвічне питання: як написати цікаву статтю і не померти від нудьги? Експертка-дослідниця культури Зоряна Рибчинська та Оракул шукають свої відповіді на нього у третьому епізоді «Лабораторії Уяви» 

Нудьга

Кав'ярня «Вражає» у Львові на вулиці Староєврейська, 26 вражає всім: кавою, сніданками, світлою атмосферою, а також історією її власників — Сергія і Анни Петченків.  

Подружжя з Лозової на Харківщині остаточно переїхало до Львова в час тривалого відновлення Сергія після ампутації обох рук. Чоловік опановував протези на кухні Superhumans Center. А дружина виставляла відео в мережу — аби іншим військовим у схожій ситуації був стимул жити і рухатись далі. Так визріла ідея для своєї справи.  

 Не опускати рук, щоб світити іншим — про це четвертий епізод подкасту «І тоді я». 

 Авторка і ведуча подкасту про ветеранський бізнес «І тоді Я» Ірина Гурська. 

Сергій й Анна Петченко. Кав’ярня Вражає

Темою цього епізоду стало глибоке відчуття меланхолії. Ігор Колесник та Богдан Шумилович намагаються його окреслити та про нього помислити. 
Меланхолія чорна як земля, де проходить війною ворог. Чорнота і червонота. Земля і вогонь. Земля і кров. І солдат він також як голос на межі, що іноді слова знаходить, а іноді не подає ознак життя. Чи живий піхотинець в окопі? Що дає йому віру? Якими він чує голоси духів минулого? Якими він чує голоси ненароджених майбутніх? Ми чуємо лише невелику частину частот, які наповнюють життя піхотинця на нулі. Чи ми знаємо як звучить світ артилериста? Танкіста? Інженерів? Саперів? Чи досі вони чують «дякую» чи вже відчувають лише страх перехожих перед повісткою?  

Цього разу питали у Експерта менеджера культури, діючого військовослужбовця Юрка Вовкогона та Оракула про те, як звучить меланхолія піхотинця на нулі. Їхні відповіді шукайте в епізоді. 

І традиційно представляємо анотацію до вигаданої книги. Цього разу це «Уважне полювання на слова у лісі образів та чуттів» авторства Євгена Гулевича.  

Меланхолія

У новому епізоді ми, автори Богдана Ткачук та Остап Мануляк, досліджуватимемо складні 80-90-ті разом із Богданом Шумиловичем. Ми поговоримо про складний період в нашій історії, коли українська популярна музика проходила шлях від радянської сцени до спроби незалежного звучання.  

Співочі революції — як музика кінця 80-х та початку 90-х стала частиною боротьби за незалежність країн Союзу?  

Декомунізація та деколонізація аудіоархівів — як сьогодні працювати з колекцією Львівського радіо, переосмислюючи її в новому контексті?  

Це останній епізод першого сезону подкасту «(Не)Загублені Плівки». Дякуємо, що слухаєте! 

Робота з незалежністю та трансформація української сцени у 80-90-х

У 5 епізоді 2 сезону «Лабораторії Уяви» Ігор Колесник та Богдан Шумилович роздумують про ключове питання — куди ми біжимо? Куди ви біжите, коли хтось дивиться і коли ніхто не дивиться? 
 
До чого ми йдемо/біжимо/повземо? Що тягне нас так сильно, що наші ноги не встигають за прагненням? Від чогось ми втікаємо, до чогось женемося на усіх можливих силах. І десь поміж цими двома напрямами чи потоками змін б’ється/завмирає живе серце. Залежність не дає землі під ногами, вона не дає вкорінитися, не дає відповідей і можливості сформулювати питання. Це стан? Емоція? Почуття? Що таке воно є? Наскільки залежна людина є людиною? 

«Куди ви біжите?» — таке питання ми поставили Експерту отцю і практикуючому психотерапевту Дмитрові Польовому та Оракулу. У епізоді почуєте їхні роздуми. 

Анотацію до чергового бестселера всесвітньовідомої авторки Пані Тіні шукайте у записі. Цього разу це вигадана книга під назвою «Втеча, біг і втрата надмірної моральної ваги». 

Куди ми біжимо?

Другий сезон «Лабораторії Уяви» завершується 6 епізодом про сни і штучний інтелект. Ігор Колесник та Богдан Шумилович запрошують до прослуховування! 

Одна із народжених ідей майбутнього, але не зовсім до кінця втілена — це штучний інтелект. Чи легше навчити вчитися ШІ, ніж людину? Чи може ШІ чути голоси духів? Чи він чує голоси ненароджених ідей людства? Цьому навчаються чи це дар/благословення/прокляття?  

Якщо шаман це посередник, то чи ШІ може бути шаманом поміж людиною і постлюдиною? Коли ChatGPT перетвориться на Оракула, який каже: «Я єсмь і Царство моє настало»? 

Про що снить ШІ? — таке питання ми поставили Експерту з розвитку сфери штучного інтелекту в Україні Олексію Молчановському та Оракулу. Їхні відповіді, як завжди, в епізоді. 

В останньому епізоді сезону представлена анотація до вигаданої книги Голема XIV, суперкомп’ютера чотирнадцятого покоління, «Сумні псалми в ім’я Його». Ця збірка пісень присвячена Станіславу Лему, своєму творцю та батьку

Сни і майбутнє

ЛКП «Львівське Радіо» — місце, де перетинаються мистецтво та технології. 
_подкасти 
_події 
_прослуховування

New tracks tagged #дімзвуку