Все Віскі

Тону В Обіймах Смерті

Я Мрію В Небо Полетіти

Моя красуня

blakytt — поміж двох світів.
prod. by chibi

Я тебе кохав, а ти не знала про це
Не знаю, що чекав, але чекав довгий час
Можливо, поки хтось твоє серце вкраде
І якщо справді так, то просто знай
Я знаю, що ти вже не та
Але досі ти у моїх думках
І доля нам не дала час
А небеса навіть не дали шанс
Не дали шанс
Не дали шанс
Не дали шанс
Не дали
Ти ніколи не знайдеш такого, як я
Довгі ночі проведені на берегах
Знай, в моєму серці є лиш тільки одна
І ти сама вирішуй чи ти це вона
Я знаю, що ти вже не та
Але досі ти у моїх думках
І доля нам не дала час
А небеса навіть не дали шанс
Не дали шанс
Не дали шанс
Не дали шанс
Не дали

поміж двох світів

blakytt — безодня.
prod. by marla's dreams

Чи розум мій ще тут?
Здається ніби все не так
Я чую дзенькіт струн
А в очах моїх бракує барв
Знайди мене в тумані цьому
Навіщо мучиш мене цим болем?
Я пройду крізь тіні щоб відчути дотик
Твоїх губ, цей смак
Мене з розуму зводить, ти кричиш, щоб зрошив
Щоб вони не всохли
Я повернусь, як тільки сонце зійде
Погляд перший твій стане моїм
Прошу я, будь собою, тільки справжня ти
Просвітиш шлях безодні вночі

безодня

blakytt — поруч із тобою.
prod. by aureola

Знаєш, я давно хотів сказати тобі одну річ
Кохати тебе так, як кохаю я, не зміг би ніхто у світі
Підемо блукати зорями вночі, по ним знайду тебе знову
Весь свій страх ти викинь скоріш, просто знай, я поруч
Я тану в обіймах твоїх
Я спалю всі мости, що ведуть в нікуди
Я знаю, що зараз час страшний
Та знайди ти сама в собі сил
Знаєш, я давно хотів сказати тобі одну річ
Кохати тебе так, як кохаю я, не зміг би ніхто у світі
Підемо блукати зорями вночі, по ним знайду тебе знову
Весь свій страх ти викинь скоріш, просто знай, я поруч

поруч із тобою

blakytt — знайди хоча б хвилину.
prod. by marla's dreams

Не вір чуткам навколо
Що труять тобі мозок
Тобі те не потрібно
Знайди хоча б хвилину
Побач як час твій лине
Бо смерть все ближче й ближче
І просто знай, що в цьому світі
Ми ненадовго
І що там далі, ніхто не знає
А роки йдуть за роком
Не звертай увагу на дурниці
Нахуй їхню ницість, всі вони нікчеми
Вони приклад як не треба жити
Бо кінець всіх рівний, бруд із себе вирви

знайди хоча б хвилину

blakytt — каламуть.
prod. by floorish

Чому кожен раз ти брешеш мені?
І чому я досі лишаюсь тут?
Я би міг вже від тебе давно піти
Можливо, де зорі мене так ждуть
Та напевно на те свої причини є
І до тебе щось так манить мене
Можливо це те, що вони долею звуть
І якщо справді так, її ти не каламуть
Я знаю, я знаю
Це місто не моє теж
Не знаю, не знаю
Якесь воно чуже
Я тут сам як не свій
Так багато неприємних облич
Раніше я думав, що зі мною не так
Але насправді то навіть не я
Та напевно на те свої причини є
І до тебе щось так манить мене
Можливо це те, що вони долею звуть
І якщо справді так, її ти не каламуть

каламуть

blakytt — даремно.
prod. by nobodysthereforme

Моє натхнення таке ж порожнє як я
І так даремно я живу це життя
Що, якщо це не я?
Ланцюги моєї долі тягнуть мене вперед
Коло мене лише прірва, де мій револьвер?
Я нудний і я самотній, ти це знаєш, так?
Можеш просто промовчати, я це знаю сам
Не треба твоїх порад
Ти занадто зайшла
Прошу вибач мене
Чи колись це мине?

даремно

Як Сніг - Слухати Вночі

Потяг Та Злива

Птахи Над Панельками

Темна Осінь

Темою цього епізоду стало глибоке відчуття меланхолії. Ігор Колесник та Богдан Шумилович намагаються його окреслити та про нього помислити. 
Меланхолія чорна як земля, де проходить війною ворог. Чорнота і червонота. Земля і вогонь. Земля і кров. І солдат він також як голос на межі, що іноді слова знаходить, а іноді не подає ознак життя. Чи живий піхотинець в окопі? Що дає йому віру? Якими він чує голоси духів минулого? Якими він чує голоси ненароджених майбутніх? Ми чуємо лише невелику частину частот, які наповнюють життя піхотинця на нулі. Чи ми знаємо як звучить світ артилериста? Танкіста? Інженерів? Саперів? Чи досі вони чують «дякую» чи вже відчувають лише страх перехожих перед повісткою?  

Цього разу питали у Експерта менеджера культури, діючого військовослужбовця Юрка Вовкогона та Оракула про те, як звучить меланхолія піхотинця на нулі. Їхні відповіді шукайте в епізоді. 

І традиційно представляємо анотацію до вигаданої книги. Цього разу це «Уважне полювання на слова у лісі образів та чуттів» авторства Євгена Гулевича.  

Меланхолія

Осип Маковей написав цей вірш у 1898 році.
BRAMA перетворила його на сучасний саундтрек до спогадів.
Ніжна елегія про пам’ять, втрати й ті почуття, що знайомі кожному.

Коли помрем і заростем квітками (Осип Маковей)

https://youtube.com/@ksandrevich?si=6QLAE2oWE-5rRneP

ЛКП «Львівське Радіо» — місце, де перетинаються мистецтво та технології. 
_подкасти 
_події 
_прослуховування

New tracks tagged #меланхолія