Стоїть курган, не скіфський, а гірничий,
Німий пейзаж знайомий з юних літ.
Здається, цей гігант, такий незвичний,
Найкращий за усіх, що бачив білий світ.

Здававсь трампліном до майбутніх справ,
Звідки думки летіли понад хмари,
Де грав амбіцій юних барабан,
Майбутнє слало видива-примари.

Він – пам'ять ґрунту, спалена земля,
Що крізь асфальт корінням проростає.
Він – перша пісня, що почув не я –
І пам'ять роду в ньому оживає.

Його мовчання – глибше за слова,
В нім відголоски поколінь минулих.
В нім сила та, що досі ще жива,
Хоч бурі долі край мій сколихнули.

Цей чорний пагорб, свідок всіх подій,
Від перших мрій до болю і тривоги,
На карті долі - знак моїх надій,
Мій оберіг від сумнів і знемоги.

Хтось бачить шлак, руїну, сірий пил,
На тілі краю – мов болючий шрам.
А я – проміння крізь похмурий схил,
Для мене він – святиня, вічний храм.

Він – друг мовчазний, що зберіг тепло
Тих днів, коли здавалось все можливим.
І хай довкола все давно змело,
Він – острівець минулого дбайливий.

Це – мій Донбас, у шрамах і пилу,
Та нездоланний у своїй основі.
Це – тихий шепіт крізь гірку імлу:
"Черпай наснагу у своїй любові".

Ця пісня – спроба розказати все,
Що в цій горі для мого б'ється серця.
Хай вітер часу пил його несе,
Та суть його в душі не розів'ється.

В тобі живуть історії незримі,
Гудки заводів у ранковій млі.
І перше слово, сказане малими,
Розмови тихі нашої сім'ї.

Ти бачив зміну прапорів і влади,
І як сивіли матері від бід.
Як засівали землю смертні "Гради",
Лишаючи кривавий, чорний слід.

Ти – не могила, ні, ти – обеліск
Тій впертій силі, що живе в народі.
І хай летить крізь бурі часу блиск –
Землі моєї знак, її свободи.

Від перших кроків до гірких утрат,
Від мирних днів до вогняної хуги.
Ти бачив все – і рай земний, і ад,
Зберіг сліди і радості, і туги.

Ти – більше ніж гора, ти – наша суть,
Це код землі, що в генах проростає.
Хай ворог хоче пам'ять цю зітруть,
Вона в тобі навіки спочиває.

І хай летять роки, минає час,
Ти – вічний спогад, ти – це кожен з нас.

New tracks tagged #Slag Heap