In early June, protests erupted in Los Angeles against Donald Trump's immigration policies. Widespread outrage was sparked by ICE (U.S. Immigration and Customs Enforcement) raids carried out in city neighborhoods. In response, Trump ordered the deployment of the National Guard to suppress the demonstrations.

Damir Marusic, editor at The Washington Post, believes that Trump had been waiting for protests to break out in order to have a pretext for deploying the military. Today, the presence of troops in Los Angeles is largely seen as an unnecessary measure. While the authorities were not supposed to use the army, they were clearly eager to do so. Troops were sent not just to protect property or prevent unrest, but to discourage dissent. “It feels like it’s an intimidation,” Marusic says.

At the same time, the Trump administration’s harsh stance on immigration is not necessarily unpopular. These actions have sparked protests not only from activists, but also from people who may not support high levels of immigration but see such measures as excessive and un-American. This deepens social divisions and creates an opportunity for Trump to exploit the tensions for political gain.

Journalist Nataliya Gumenyuk and Damir Marusic discuss why Trump is a symptom of the state of the United States, how his emperor-like governing style affects the White House, the dormancy of the Democratic Party, America’s retreat from global leadership, and the shifting tone in how Americans view Europe.

Do you like our podcast? Support the Public Interest Journalism Lab with a Donation
https://www.journlab.online/donations


Trump has been waiting for civil unrest somewhere in USA, so he can send in the army | Damir Marusic

На початку червня у Лос-Анджелесі почалися протести проти міграційної політики Дональда Трампа. Масове невдоволення викликали рейди по районах міста представників ICE - Служби імміграційного та митного контролю США. Трамп наказав задіяти Національну гвардію для придушення протестів. Редактор «The Washington Post» Дамір Марусіч вважає, що Трамп чекав на протести, щоб мати привід залучити армію для їхнього придушення. Зараз війська в Лос-Анджелесі здебільшого сприймаються як міра, на яку не слід було йти. Хоча влада не повинна була залучати армію, але їй це дуже кортіло зробити. Війська відправляють не просто для захисту власності та запобіганню заворушенням, а щоб стримати опозицію від протестів. Це більше виглядає як залякування, каже Марусіч. 

Водночас жорстокість адміністрації Трампа по відношенню до мігрантів не є непопулярною. Ці дії викликають протести не лише активістів. Серед незгідних є й ті, хто може і не схвалювати велику кількість мігрантів в країні, однак подібні міри вважає надмірними і не в американських традиціях. Це ще більше розколює суспільство і створює можливість для Трампа використовувати це у власних політичних інтересах. 

Журналістка Наталя Гуменюк та Дамір Марусіч говорять чому Трамп є симптом для США, його стиль правління як імператора та як на це реагують всередині Білого дому, сплячку демократів, відступ Штатів від глобального домінування та зміну тону американців стосовно Європи. 

Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійним внеском на сторінці https://www.journlab.online/donations


Трамп чекав на заворушення у США, щоб задіяти війська | Дамір Марусіч

Масові протести у Грузії розпочалися після перемоги провладної партії «Грузинська мрія» на парламентських виборах 26 жовтня 2024 року. Опозиція, президентка країни Саломе Зурабішвілі та тисячі людей стверджували, що результати народного волевиявлення сфальсифіковані. Вже наприкінці листопада  премʼєр-міністр Грузії Іраклій Кобахідзе заявив про відмову Тбілісі від переговорів про вступ до Євросоюзу до кінця 2028 року. Це спричинило нову хвилю вуличних протестів. 

Серед десятків тисяч незгідних із діями влади був 28-річний популярний актор Андро Чічінадзе, який приходив на мітинги під стіни грузинського парламенту. Вже 5 грудня його заарештували. Чічінадзе звинуватили у груповому насильстві. Якщо його провину буде доведено, актору загрожує до дев’яти років позбавлення волі. Прокуратура Грузії об’єднала кілька справ протестувальників в одну і разом з Чічінадзе на лаві підсудних зараз 11 людей. Андро Чічінадзе заявив, що познайомився із ними тільки у залі судових засідань, тому звинувачення в організації групи є абсурдними. Попри підтримку актора та заклики щодо його звільнення, він залишається в СІЗО і вже у найближчий місяць чекає на вирок. Його матір Ліка Гунцадзе не бачила його вже сім місяців. 

Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Лікою Гунцадзе про арешт її сина, їхнє листування, стан нинішньої Грузії, її помилкову підтримку «Грузинської мрії» у 2012 році, як вона втратила сон на початку великої війни в Україні та що дає їй сили в очікуванні на звільнення сина. 
Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійним внеском на сторінці https://www.journlab.online/donations


Як грузинська влада розправляється із незгідними із зміною курсу країни?

У червні 2023 року колумбійський депутат Серхіо Харамільйо, письменник Ектор Абад Фасіолінсе і журналістка Каталіна Гомес вирушили на Донбас, аби побачити наслідки війни Росії проти України. Всі вони представляють кампанію «Aguanta Ucrania», (Тримайся, Україно), що розповідає про злочини росіян в Україні у Латинській Америці. У цій поїздці їх супроводжувала українська письменниця, членкиня Українського ПЕН та документаторка воєнних злочинів в організації Truth Hounds Вікторія Амеліна.  27 червня вони зупинилися на обід у піцерії «Ria Pizza» в центрі Краматорська. І в той день Росія атакувала центр міста Краматорськ трьома ракетами Іскандер-М, одна з них влучила у піцерію. Внаслідок ракетного удару загинуло 13 людей, 59 людей було поранено. Вікторія Амелина отримала тяжкі поранення. Її серце зупинилося 1 липня у лікарні міста Дніпро. 
По поверненню до Колумбії Ектор Абад Фасіолінсе почав працювати над новою книжкою  — «Ahora y en la hora» («Зараз і в цю годину»). Книжка розповідає не лише історію та події, які довелося пережити автору, а й про українців, серед яких і Вікторія Амеліна. 

«Іноді я відчуваю, що, можливо, я також загинув разом з усіма тими людьми в тій піцерії. Коли я писав книжку, то в мене протягом тижнів, місяців були сумніви, чи я ще живий, а може вже і ні. В мене було таке відчуття, що не вижив після смерті Вікторії, смерті маленьких сестричок-близнючок, які загинули в цьому ресторані, куди прийшли разом із своїм батьком. Це перетворилося для мене на нав'язливу думку» — говорить Ектор Абад. 

Наталя Гуменюк та Ектор Абад Фасіолінсе говорять про враження від України, чому в Латинській Америці не розуміють причин російської війни, про знайомство з Вікторією Амеліною і пам’ять про неї, а також про те, як можуть переплітатися атеїзм, містика і розмови про пекло.


Ектор Абад Фасіолінсе — про Вікторію Амеліну, спадок Пабло Ескобара і годину смерті

In June 2023, Colombian congressman Sergio Jaramillo, writer Héctor Abad Faciolince, and journalist Catalina Gómez traveled to Donbas to witness the consequences of Russia’s war against Ukraine. They were all representing the campaign “Aguanta Ucrania” (“Hold on, Ukraine”), which aims to raise awareness of Russian war crimes in Ukraine throughout Latin America. During this trip, they were accompanied by Ukrainian writer, member of PEN Ukraine, and war crimes documentarian at Truth Hounds, Victoria Amelina. On June 27, they stopped for lunch at the Ria Pizza restaurant in downtown Kramatorsk. That day, Russia launched three Iskander-M missiles at the city center. One of them struck the pizzeria. As a result of the missile strike, 13 people were killed and 59 injured. Victoria Amelina sustained severe injuries. Her heart stopped on July 1 in a hospital in Dnipro.
After returning to Colombia, Héctor Abad Faciolince began working on a new book — “Ahora y en la hora” (“Now and at the Hour”). The book tells not only the story and events he experienced, but also about the Ukrainian people, including Victoria Amelina.

“Sometimes I feel that maybe I also died along with all those people in that pizzeria. When I was writing the book, for weeks and months I had doubts whether I was still alive or not. I had this sense that I hadn’t survived after Victoria’s death — the death of the little twin sisters who died in that restaurant, where they came with their father. This became an obsessive thought for me,” — says Héctor Abad.

Natalie Humeniuk and Héctor Abad Faciolince talk about their impressions of Ukraine, why Latin America often doesn’t understand the reasons behind Russia’s war, about their encounter with Victoria Amelina and the memory of her, and how atheism, mysticism, and conversations about hell can intertwine.


Héctor Abad Faciolince — on Victoria Amelina, Pablo Escobar’s legacy, and the hour of death

George Packer is an American journalist and the author of ten books. He writes about U.S. culture and politics, as well as the country’s foreign policy. In his view, over the past decade—despite a higher level of economic prosperity—Americans have been struck dumb by the sheer number of assaults on democracy and on ordinary people inside the country. The MAGA harnesses this discontent and grievance to boost its own ratings, yet it has nothing in common with the people it claims to fight for. Ultimately, Packer says, it does not care about their lives.
One vivid example is the current U.S. vice president, J.D. Vance. He has turned into a politician who trades on people’s resentments. Packer even calls him the most influential ideologue in the current president’s inner circle. Trump himself, Packer argues, falls beneath any standard of ideas or morality. He compares Trump to a shark: you cannot blame a shark for attacking a swimmer in the middle of the ocean. You simply have to keep it at a distance — something the American people failed to do.

As for Ukraine, Packer is convinced that it holds no significance for Trump. On the contrary, Ukraine has become a problem for him because he seeks closer ties with Putin. “You can say thank you. You can launch this brilliant Operation Spider's Web. You can show that Russia is attacking civilian neighborhoods, relentlessly killing scores of civilians. And you still can't win with Trump and Vance,” the journalist concludes.

Journalist Nataliya Gumenyuk speaks with George Packer about the rise of MAGA in the United States, why its adherents cannot coexist with techno futurists, J.D. Vance, the targets of his attacks and the roots of his hostility toward Zelenskyy, Signalgate, and the fight over the death of empathy within the American political establishment.

Do you like our podcast? Support the Public Interest Journalism Lab with a Donation
https://www.journlab.online/donations


Two-headed coalition: Why can't the populists and Silicon Valley have a marriage?

Джордж Пекер — американський журналіст, автор десяти книг. Він пише про американську культуру та політику, а також про міжнародну політику Штатів. За його оцінками, за останні десять років попри кращий рівень економічного благополуччя американці оніміли від кількості нападів на демократію та на самих людей всередині країни. Рух MAGA використовує невдоволення та нарікання для росту власних рейтингів. Однак він не має нічого спільного з людьми, за яких, як він стверджує, бореться. Зрештою, їм байдуже до їхніх життів, каже Пекер. Один з яскравих прикладів —  нинішній віце-президент США Джей Ді Венс. Він перетворився на політика, який спекулює на образах людей. При цьому журналіст його називає найбільшим ідеологом в оточенні нинішнього президента США. Сам же Трамп нижче рівня ідей та моралі. Пекер порівнює його із акулою, яку не можна звинувачувати за напад на плавця посеред океану. Її просто треба тримати на відстані, з чим не зміг впоратися американський народ. 

Щодо України, то Пекер впевнений, що вона не має значення для Трампа. Навпаки Україна перетворилася для нього на проблему, тому що він хоче відносин з Путіним. «Ви можете дякувати американцям, ви можете провести блискучу операцію «Павутина», ви можете показати, що Росія атакує житлові квартали і безжально вбиває десятки цивільних. Але ви все одно не можете перемогти з Трампом і Венсом», — підсумовує журналіст.

Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Джорджем Пекером про зародження MAGA у США, чому вони не можуть ужитися із технофутуристами, Джей Ді Венса, мішені для його атак та причини ненависті до Зеленського, Signalgate та боротьбу за смерть емпатії всередині американського політикуму. 

Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійним внеском на сторінці https://www.journlab.online/donations


Двоголова коаліція. Чому популісти та Кремнієва долина не можуть дійти згоди?


Безпілотники змінили російсько-українську війну. Вони доповнили загальну розвідку, а також відграють величезну роль у знищенні ворожої техніки та російських солдат. Приміром, так званий «весільний» дрон «Mavic» залишається головним квадрокоптером війни. Україна протягом тривалого часу випереджала Росію як з точки зору тактики використання «Mavic», так і з точки зору їхньої кількості, розповідає командир 429 окремого полку безпілотних систем «АХІЛЛЕС» Юрій Федоренко. Однак ворог вчиться, зокрема, і по злитим в Інтернет українським методичкам з використання БпЛА. Росія отримала ще одну перевагу. Вона має прямий доступ до китайського ринку, за допомогою якого подібних засобів має в рази більше, аніж Україна. З 2024 року на полі бою також почали масово використовувати вже оптоволоконні дрони, що є невразливими до засобів радіоелектронної боротьби. Окрім того, росіяни почали збільшувати використання ударних дронів по типу «Шахед» під час атак на мирні міста України. Зараз за одну масовану атаку вони можуть запускати по 700-800 ударних модернізованих безпілотників, що стали більш стійкими до РЕБ та виконують завдання на різних висотах. Еволюція війни дронів йде семимильними кроками і вже почали говорити про застосування штучного інтелекту. У майбутньому саме він може прибрати операторів БпЛА з полю бою. 

Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Юрієм Федоренком про еволюцію дронів, тактику захисту цивільних міст від навали «Шахедів», українську «kill zone», чи можна замінити китайські БпЛА та скільки коштів щомісяця треба на дрони тільки одному полку «АХІЛЛЕС».

Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійним внеском на сторінці https://www.journlab.online/donations

Юрій Федоренко про штучний інтелект та дрони, протидію Шахедам та чи можна замінити китайські БпЛА

Фільм режисерки Катерини Горностай «Стрічка часу» – перший за останні майже 30 років український фільм, що ввійшов до основної конкурсної програми цьогорічного Берлінале. Його українська прем’єра відбулася у червні на міжнародному фестивалі документального кіно про права людини Docudays UA. Зйомки стрічки тривали з весни 2023 року по літо 2024 року в Києві, а також на прифронтових і деокупованих територіях України. 

Тема дітей і школи не є новою для Катерини Горностай. У 2021 році її ігрова стрічка «Стоп-Земля» стала найкращим фільмом року в Україні. Це історія про київських школярів, які закінчують навчання та готуються перейти в доросле життя. У «Стрічці часу» режисерка показує життя дітей та вчителів вже під час війни. За її словами, будь-де в Україні зараз можна відчути привид війни. Його можна побачити у відстані в кілометрах до фронту або на уроках, під час яких  школярі вивчають, які предмети не можна чіпати на вулиці через мінну небезпеку. Війна увійшла навіть у шкільні свята. Хвилина мовчання за загиблими зараз є на будь-яких шкільних подіях. Фільм знятий без закадрового голосу, інтерв’ю та реконструкцій. 

Журналістка Ангеліна Карякіна говорить із Катериною Горностай про зйомки «Стрічки часу», відбір шкіл для фільму, як говорять про війну діти та вчителі, що питають про українських школярів за кордоном та як материнство змінило режисерку.   

Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійним внеском на сторінці https://www.journlab.online/donations


Катерина Горностай про «Стрічку часу» як хроніку життя українських школярів та вчителів під час війни

22 липня українці вперше вийшли на масові протести проти дій влади з початку повномасштабного вторгнення. Такою була реакція на урізання незалежності антикорупційних органів НАБУ та САП та їхнє підпорядкування офісу Генерального прокурора. Люди обурилися швидкістю прийняття змін до законодавства, а також блискавичністю підпису прийнятого законопроекту президентом. Володимир Зеленський підписав його в той же день на відміну від багатьох інших законів, які очікують на його підпис місяцями, а то і роками. До того ж внесені правки з боку народного депутата Максима Бужанського щодо НАБУ та САП не мали ніякого відношення до законопроекту про безвісті зниклих і їх ухвалювали з порушенням регламенту. 

Влада намагалася пояснити цей крок намаганням убезпечити антикорупційні органи від російського впливу, напередодні представники СБУ провели обшуки у детективів НАБУ. Люди все одно вийшли протестувати проти таких дій влади і звинувачували чиновників у порушенні суспільного договору під час війни. Серед тих, хто вийшов, найбільше було молоді, студентів. Свої вимоги та обурення вони писали на картоні. Після такої реакції суспільства та негативних оцінок з боку міжнародних партнерів влада спробувала відкотити все назад. Вже у четвер, 24 липня, президент вніс до парламенту  свій законопроект щодо НАБУ та САП. В разі його ухвалення більшість раніше прийнятих правок відмінять. Народні депутати мають проголосувати за нього вже 31 липня. 

Як проходять перші масові протести з початку великої війни, чи можна їх порівнювати із Майданом та чим вони відрізняються від минулих акцій спротиву дій влади, а також голоси тих, хто вийшов на площу під театром Франка – в цьому епізоді подкаста «Коли все має значення».  

Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійним внеском на сторінці https://www.journlab.online/donations


Перші масові протести з початку великої війни. Що далі?

Давид Чичкан свою творчу діяльність розпочав на початку 2000-х років. Він позиціонував себе як художник-анархіст і називав себе «рисувальником». Давид Чичкан поєднував у своїй творчості графіку, плакат, живопис, стріт-арт, перформанс і текст. Кожна його робота мала політичний зміст, що перетворилося на характерний стиль художника. Він не приховував своїх антиавторитарних лівих поглядів. Його мистецтво ним сприймалося як засіб донесення власних політичних ідей і вираження солідарності. Через це часто його творчість піддавалася цензурі, погромам, виставки зривали його політичні опоненти. Востаннє це сталося на початку 2024 року — Одеський національний художній музей скасував заплановане відкриття виставки «Зі стрічками і прапорами» після погроз з боку ультраправих. За словами близьких, це було великим ударом для нього. 

Восени 2024 року він добровільно пішов на фронт. Протягом всього життя Чичкан боровся із привілеями. Він залишався на тих же позиціях і у війську — не використовував свій соціальний капітал, не намагався облаштуватися на тилові посади, а воював, як мінометник. 9 серпня на Запорізькому напряму він зазнав важких поранень, в результаті яких помер на наступний день. «Люди сприйняли поховання Давида як можливість висловитися і прийти на Майдан з тими прапорами, з якими вони зазвичай бояться, або не можуть виходити і Давид забезпечив їм таку можливість, — каже дружина Чичкана Ганна Циба. — Зрештою, на Майдані у 2025 році була купа анархопрапорів разом з  українськими прапорами. Це виглядало як революція, про яку Давид постійно мріяв».

Своїми спогадами про Давида Чичкана як людину, а не ікону діляться його дружина, кураторка Ганна Циба, військовий «Лесик», активіст та політолог Денис Пілаш, кураторка і художниця Оксана Брюховецька. 


Trump has been waiting for civil unrest somewhere in USA, so he can send in the army | Damir Marusic

Коли все має значення

Related tracks