Грузинська журналістка Наталя Антелава пропрацювала на ВВС майже десять років. Але їй набридло робити матеріали без занурювання у контекст. Вона прагнула робити таку журналістику, яка дійсно зосереджувалася б на тому, чому та як щось відбувається. Тому у 2015 році вона стала співзасновницею онлайн-платформи Coda Story. Репортажі та сторітелінг, що розкривають та досліджують глибинні причини світових змін — основний підхід її медіа. 

Зараз один із фокусів досліджень журналістів зосереджений на біг-теху, Кремнієвій долині та її культу у сучасному світі. Наталя Антелава вказує на нездорові відносини між медіа та техгігантами. Вона використовує аналогію міжособистісних стосунків, коли людина розуміє, що опинилася у ліжку не з тим хлопцем і він тут не по любові, а заради вигоди. Тому вона закликає не брати від них кошти та писати про них більше незаангажованих статей. Адже Кремнієва долина насаджує погляд, що технологічний прогрес є єдиним видом прогресу і викинула звідти людину. До того ж керівники техногігантів перетворюються на найпотужнішого гравця на світовій арені. Часто вони готові приєднатися до політиків-популістів і піти проти базових принципів, навколо яких раніше існував суспільний консенсус, як на глобальному рівні, так і в країнах окремо. 

Журналістка Ангеліна Карякіна говорить із Наталею Антелавою про культ біг-теху та перетворення його на нову релігію, її розчарування в медіа індустрії та захоплення журналістикою, інформаційний шум та провину CNN, вплив Coda та цінність свободи для грузин. 

Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійним внеском на сторінці https://www.journlab.online/donations


Наталя Антелава — про культ технологій, гроші біг-теху та роль журналістів у цифровому світі

У Лондоні з кінця травня по 28 червня в театрі «Аркола» всі охочі можуть подивитися документальну виставу «Розплата» ( The Reckoning), створену британською компанією Dash Arts та Лабораторією журналістики суспільного інтересу. Британська режисерка Джозефін Бертон та українська драматургиня Анастасія Косодій створили постановку на основі реальних свідчень вцілілих від російських воєнних злочинів.  Історії свідків зі Стоянки, Блиставиці, Снігурівки та Краматорську були зібрані в рамках The Reckoning Project. 

Один із співзасновників The Reckoning Project, дослідник Пітер Померанцев наприкінці 2022 року запропонував Джозефін Бертон попрацювати з архівом записаних свідчень. Крім відповідальності у суді, він хотів, щоб винні росіяни відповідали за скоєні злочини і на суді громадської думки. Режисерка погодилася. Бертон зрозуміла, що для такої постановки їй потрібен український драматург і вона запросила для співпраці українку Анастасію Косодій. Вони спочатку читали десятки цих свідчень, щоб знайти певні зв’язки між цими історіями. Також серед свідчень були ті, які більше резонували авторкам п’єси. Так, для Анастасії, яка сама родом із Запорізької області, найбільше відгукувалися свідчення з її рідного регіону. Для Джозефін — історія матері з Київщини, сина якої вбили росіяни під час їхньої спроби виїхати з окупації. Після ретельного прочитання свідчень і спілкування з людьми, які працювали у The Reckoning Project, мисткині зрозуміли, що саме журналіст стане тим елементом, що пов’язує історії вцілілих.  А розповідь охоронця зі Стоянки буде центральною.

Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Джозефін Бертон про те, як працювала режисерка із свідченнями про воєнні злочини, чому вона не показувала світлини реальних людей акторам, про українську мову у виставі та салат з редису з помідорами та що може убезпечити від поганого документального театру. 

Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійним внеском на сторінці https://www.journlab.online/donations


«Розплата» — вистава на основі архіву воєнних злочинів росіян. Як зробили її доречною?

In early June, protests erupted in Los Angeles against Donald Trump's immigration policies. Widespread outrage was sparked by ICE (U.S. Immigration and Customs Enforcement) raids carried out in city neighborhoods. In response, Trump ordered the deployment of the National Guard to suppress the demonstrations.

Damir Marusic, editor at The Washington Post, believes that Trump had been waiting for protests to break out in order to have a pretext for deploying the military. Today, the presence of troops in Los Angeles is largely seen as an unnecessary measure. While the authorities were not supposed to use the army, they were clearly eager to do so. Troops were sent not just to protect property or prevent unrest, but to discourage dissent. “It feels like it’s an intimidation,” Marusic says.

At the same time, the Trump administration’s harsh stance on immigration is not necessarily unpopular. These actions have sparked protests not only from activists, but also from people who may not support high levels of immigration but see such measures as excessive and un-American. This deepens social divisions and creates an opportunity for Trump to exploit the tensions for political gain.

Journalist Nataliya Gumenyuk and Damir Marusic discuss why Trump is a symptom of the state of the United States, how his emperor-like governing style affects the White House, the dormancy of the Democratic Party, America’s retreat from global leadership, and the shifting tone in how Americans view Europe.

Do you like our podcast? Support the Public Interest Journalism Lab with a Donation
https://www.journlab.online/donations


Trump has been waiting for civil unrest somewhere in USA, so he can send in the army | Damir Marusic

На початку червня у Лос-Анджелесі почалися протести проти міграційної політики Дональда Трампа. Масове невдоволення викликали рейди по районах міста представників ICE - Служби імміграційного та митного контролю США. Трамп наказав задіяти Національну гвардію для придушення протестів. Редактор «The Washington Post» Дамір Марусіч вважає, що Трамп чекав на протести, щоб мати привід залучити армію для їхнього придушення. Зараз війська в Лос-Анджелесі здебільшого сприймаються як міра, на яку не слід було йти. Хоча влада не повинна була залучати армію, але їй це дуже кортіло зробити. Війська відправляють не просто для захисту власності та запобіганню заворушенням, а щоб стримати опозицію від протестів. Це більше виглядає як залякування, каже Марусіч. 

Водночас жорстокість адміністрації Трампа по відношенню до мігрантів не є непопулярною. Ці дії викликають протести не лише активістів. Серед незгідних є й ті, хто може і не схвалювати велику кількість мігрантів в країні, однак подібні міри вважає надмірними і не в американських традиціях. Це ще більше розколює суспільство і створює можливість для Трампа використовувати це у власних політичних інтересах. 

Журналістка Наталя Гуменюк та Дамір Марусіч говорять чому Трамп є симптом для США, його стиль правління як імператора та як на це реагують всередині Білого дому, сплячку демократів, відступ Штатів від глобального домінування та зміну тону американців стосовно Європи. 

Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійним внеском на сторінці https://www.journlab.online/donations


Трамп чекав на заворушення у США, щоб задіяти війська | Дамір Марусіч

George Packer is an American journalist and the author of ten books. He writes about U.S. culture and politics, as well as the country’s foreign policy. In his view, over the past decade—despite a higher level of economic prosperity—Americans have been struck dumb by the sheer number of assaults on democracy and on ordinary people inside the country. The MAGA harnesses this discontent and grievance to boost its own ratings, yet it has nothing in common with the people it claims to fight for. Ultimately, Packer says, it does not care about their lives.
One vivid example is the current U.S. vice president, J.D. Vance. He has turned into a politician who trades on people’s resentments. Packer even calls him the most influential ideologue in the current president’s inner circle. Trump himself, Packer argues, falls beneath any standard of ideas or morality. He compares Trump to a shark: you cannot blame a shark for attacking a swimmer in the middle of the ocean. You simply have to keep it at a distance — something the American people failed to do.

As for Ukraine, Packer is convinced that it holds no significance for Trump. On the contrary, Ukraine has become a problem for him because he seeks closer ties with Putin. “You can say thank you. You can launch this brilliant Operation Spider's Web. You can show that Russia is attacking civilian neighborhoods, relentlessly killing scores of civilians. And you still can't win with Trump and Vance,” the journalist concludes.

Journalist Nataliya Gumenyuk speaks with George Packer about the rise of MAGA in the United States, why its adherents cannot coexist with techno futurists, J.D. Vance, the targets of his attacks and the roots of his hostility toward Zelenskyy, Signalgate, and the fight over the death of empathy within the American political establishment.

Do you like our podcast? Support the Public Interest Journalism Lab with a Donation
https://www.journlab.online/donations


Two-headed coalition: Why can't the populists and Silicon Valley have a marriage?

Джордж Пекер — американський журналіст, автор десяти книг. Він пише про американську культуру та політику, а також про міжнародну політику Штатів. За його оцінками, за останні десять років попри кращий рівень економічного благополуччя американці оніміли від кількості нападів на демократію та на самих людей всередині країни. Рух MAGA використовує невдоволення та нарікання для росту власних рейтингів. Однак він не має нічого спільного з людьми, за яких, як він стверджує, бореться. Зрештою, їм байдуже до їхніх життів, каже Пекер. Один з яскравих прикладів —  нинішній віце-президент США Джей Ді Венс. Він перетворився на політика, який спекулює на образах людей. При цьому журналіст його називає найбільшим ідеологом в оточенні нинішнього президента США. Сам же Трамп нижче рівня ідей та моралі. Пекер порівнює його із акулою, яку не можна звинувачувати за напад на плавця посеред океану. Її просто треба тримати на відстані, з чим не зміг впоратися американський народ. 

Щодо України, то Пекер впевнений, що вона не має значення для Трампа. Навпаки Україна перетворилася для нього на проблему, тому що він хоче відносин з Путіним. «Ви можете дякувати американцям, ви можете провести блискучу операцію «Павутина», ви можете показати, що Росія атакує житлові квартали і безжально вбиває десятки цивільних. Але ви все одно не можете перемогти з Трампом і Венсом», — підсумовує журналіст.

Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Джорджем Пекером про зародження MAGA у США, чому вони не можуть ужитися із технофутуристами, Джей Ді Венса, мішені для його атак та причини ненависті до Зеленського, Signalgate та боротьбу за смерть емпатії всередині американського політикуму. 

Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійним внеском на сторінці https://www.journlab.online/donations


Двоголова коаліція. Чому популісти та Кремнієва долина не можуть дійти згоди?


Безпілотники змінили російсько-українську війну. Вони доповнили загальну розвідку, а також відграють величезну роль у знищенні ворожої техніки та російських солдат. Приміром, так званий «весільний» дрон «Mavic» залишається головним квадрокоптером війни. Україна протягом тривалого часу випереджала Росію як з точки зору тактики використання «Mavic», так і з точки зору їхньої кількості, розповідає командир 429 окремого полку безпілотних систем «АХІЛЛЕС» Юрій Федоренко. Однак ворог вчиться, зокрема, і по злитим в Інтернет українським методичкам з використання БпЛА. Росія отримала ще одну перевагу. Вона має прямий доступ до китайського ринку, за допомогою якого подібних засобів має в рази більше, аніж Україна. З 2024 року на полі бою також почали масово використовувати вже оптоволоконні дрони, що є невразливими до засобів радіоелектронної боротьби. Окрім того, росіяни почали збільшувати використання ударних дронів по типу «Шахед» під час атак на мирні міста України. Зараз за одну масовану атаку вони можуть запускати по 700-800 ударних модернізованих безпілотників, що стали більш стійкими до РЕБ та виконують завдання на різних висотах. Еволюція війни дронів йде семимильними кроками і вже почали говорити про застосування штучного інтелекту. У майбутньому саме він може прибрати операторів БпЛА з полю бою. 

Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Юрієм Федоренком про еволюцію дронів, тактику захисту цивільних міст від навали «Шахедів», українську «kill zone», чи можна замінити китайські БпЛА та скільки коштів щомісяця треба на дрони тільки одному полку «АХІЛЛЕС».

Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійним внеском на сторінці https://www.journlab.online/donations

Юрій Федоренко про штучний інтелект та дрони, протидію Шахедам та чи можна замінити китайські БпЛА

Фільм режисерки Катерини Горностай «Стрічка часу» – перший за останні майже 30 років український фільм, що ввійшов до основної конкурсної програми цьогорічного Берлінале. Його українська прем’єра відбулася у червні на міжнародному фестивалі документального кіно про права людини Docudays UA. Зйомки стрічки тривали з весни 2023 року по літо 2024 року в Києві, а також на прифронтових і деокупованих територіях України. 

Тема дітей і школи не є новою для Катерини Горностай. У 2021 році її ігрова стрічка «Стоп-Земля» стала найкращим фільмом року в Україні. Це історія про київських школярів, які закінчують навчання та готуються перейти в доросле життя. У «Стрічці часу» режисерка показує життя дітей та вчителів вже під час війни. За її словами, будь-де в Україні зараз можна відчути привид війни. Його можна побачити у відстані в кілометрах до фронту або на уроках, під час яких  школярі вивчають, які предмети не можна чіпати на вулиці через мінну небезпеку. Війна увійшла навіть у шкільні свята. Хвилина мовчання за загиблими зараз є на будь-яких шкільних подіях. Фільм знятий без закадрового голосу, інтерв’ю та реконструкцій. 

Журналістка Ангеліна Карякіна говорить із Катериною Горностай про зйомки «Стрічки часу», відбір шкіл для фільму, як говорять про війну діти та вчителі, що питають про українських школярів за кордоном та як материнство змінило режисерку.   

Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійним внеском на сторінці https://www.journlab.online/donations


Катерина Горностай про «Стрічку часу» як хроніку життя українських школярів та вчителів під час війни

22 липня українці вперше вийшли на масові протести проти дій влади з початку повномасштабного вторгнення. Такою була реакція на урізання незалежності антикорупційних органів НАБУ та САП та їхнє підпорядкування офісу Генерального прокурора. Люди обурилися швидкістю прийняття змін до законодавства, а також блискавичністю підпису прийнятого законопроекту президентом. Володимир Зеленський підписав його в той же день на відміну від багатьох інших законів, які очікують на його підпис місяцями, а то і роками. До того ж внесені правки з боку народного депутата Максима Бужанського щодо НАБУ та САП не мали ніякого відношення до законопроекту про безвісті зниклих і їх ухвалювали з порушенням регламенту. 

Влада намагалася пояснити цей крок намаганням убезпечити антикорупційні органи від російського впливу, напередодні представники СБУ провели обшуки у детективів НАБУ. Люди все одно вийшли протестувати проти таких дій влади і звинувачували чиновників у порушенні суспільного договору під час війни. Серед тих, хто вийшов, найбільше було молоді, студентів. Свої вимоги та обурення вони писали на картоні. Після такої реакції суспільства та негативних оцінок з боку міжнародних партнерів влада спробувала відкотити все назад. Вже у четвер, 24 липня, президент вніс до парламенту  свій законопроект щодо НАБУ та САП. В разі його ухвалення більшість раніше прийнятих правок відмінять. Народні депутати мають проголосувати за нього вже 31 липня. 

Як проходять перші масові протести з початку великої війни, чи можна їх порівнювати із Майданом та чим вони відрізняються від минулих акцій спротиву дій влади, а також голоси тих, хто вийшов на площу під театром Франка – в цьому епізоді подкаста «Коли все має значення».  

Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійним внеском на сторінці https://www.journlab.online/donations


Перші масові протести з початку великої війни. Що далі?

Давид Чичкан свою творчу діяльність розпочав на початку 2000-х років. Він позиціонував себе як художник-анархіст і називав себе «рисувальником». Давид Чичкан поєднував у своїй творчості графіку, плакат, живопис, стріт-арт, перформанс і текст. Кожна його робота мала політичний зміст, що перетворилося на характерний стиль художника. Він не приховував своїх антиавторитарних лівих поглядів. Його мистецтво ним сприймалося як засіб донесення власних політичних ідей і вираження солідарності. Через це часто його творчість піддавалася цензурі, погромам, виставки зривали його політичні опоненти. Востаннє це сталося на початку 2024 року — Одеський національний художній музей скасував заплановане відкриття виставки «Зі стрічками і прапорами» після погроз з боку ультраправих. За словами близьких, це було великим ударом для нього. 

Восени 2024 року він добровільно пішов на фронт. Протягом всього життя Чичкан боровся із привілеями. Він залишався на тих же позиціях і у війську — не використовував свій соціальний капітал, не намагався облаштуватися на тилові посади, а воював, як мінометник. 9 серпня на Запорізькому напряму він зазнав важких поранень, в результаті яких помер на наступний день. «Люди сприйняли поховання Давида як можливість висловитися і прийти на Майдан з тими прапорами, з якими вони зазвичай бояться, або не можуть виходити і Давид забезпечив їм таку можливість, — каже дружина Чичкана Ганна Циба. — Зрештою, на Майдані у 2025 році була купа анархопрапорів разом з  українськими прапорами. Це виглядало як революція, про яку Давид постійно мріяв».

Своїми спогадами про Давида Чичкана як людину, а не ікону діляться його дружина, кураторка Ганна Циба, військовий «Лесик», активіст та політолог Денис Пілаш, кураторка і художниця Оксана Брюховецька. 


New tracks tagged #коли все має значення