За чужими не бачу, де поділись наші,
Хто нічого не взяв, всього себе віддавши.
І колишні щенята поставили вовками,
Рідні зорі горять над чужими містами.
Кому вина на стіл, кому голі кості,
Принесли чуже повітря непрохані гості,
Густо віється дим над розбитим асфальтом,
Ріже світла лезо темряву ватну.

Відчай мій, я не прошу полегкості,
Стільки мрій не стало сили й твердості.
Відчай мій, мої герої впали,
Стільки мрій не стало від металу.

За чужими не чую, як сміються наші,
З дому вийшли одні – повертались інакші,
Де колишні щенята поставали вовками,
Поки зверху сидять за тугими столами.
Ти за вітром ніс, за новинами пильно
Гинуть молоді, коли жити повинні.
Що якщо твій дім став дорогою й пилом,
Що якщо ця тінь знов не тих накрила.

Вітер, вій, розвій тривоги й болі,
Хто для нас здобуде кращу долю.
Вітер, вій, мої герої встали,
Де серця сильніше від металу.

За сльозами матерів церковних дзвонів не чути,
Острови свободи захищаються люто,
Сіроманці вовки б'ються з дворовими псами,
Ми не станем рабами, ні, ми не станем рабами.

Вітер, вій, розвій тривоги й болі,
Хто для нас здобуде кращу долю.
Вітер, вій, мої герої встали,
Де серця сильніше від металу.

Герої - Фіолет

PositiveDynamicRange