Мюнхенська безпекова конференція 2025 року увійде в історію. Під час неї віцепрезидент США Джей Ді Венс, по суті, оголосив про кінець союзу Сполучених Штатів і Європи. Голова форуму Крістоф Гойсген назвав цьогорічну конференцію «європейським кошмаром». Одразу ж після неї європейські лідери вже збиралися двічі у Парижі. Наприкінці лютого президент Франції Еммануель Макрон та прем’єр-міністр Великої Британії Кір Стармер особисто зустрічатимуться із президентом США Дональдом Трампом. ЗМІ пишуть, що вони спробують відмовити Трампа вести двосторонні мирні перемовини із Росією в обмін на європейські зобов’язання щодо гарантування безпеки України в майбутньому. Редакційна директорка французької газети Le Monde Сільві Кауфманн каже, що європейці розгублені. Вони почали вже говорити про збільшення власних оборонних бюджетів. Однак сприйняття російської загрози на заході Європи дуже відрізняється від її сприйняття на сході Європи. Тому розмова очільників країн ЄС із своїми громадянами щодо перерозподілу коштів на безпеку буде важкою та болючою.
 
Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Сільві Кауфманн про відносини французів з американцями та майстерність Макрона лестити Трампу, про пастку з боку росіян із розмовами про вибори, можливі гарантії безпеки від європейців Україні та як сприймають публічне протистояння президента США та Зеленського в Європі. 


Якщо Україна зазнає краху, Європа також розвалиться | Сільві Кауфманн

Філліпс О’Брайен — американський історик, професор стратегічних досліджень в Університеті Сент-Ендрюса в Шотландії. Як науковець він цікавився стратегіями ведення Другої світової війни. Згодом він почав аналізувати, як ці схеми працюють у конфліктах ХХІ століття. З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну О’Брайен слідкує за ситуацією на полі бою та політичними процесами навколо цієї війни. Він називає невірними оцінки аналітиків щодо сили Росії та її спроможності воювати. Дослідник нагадує, що  в історії є чимало випадків, коли менші держави перемагали у війнах. Хоча Захід через свої страхи щодо ескалації та можливого розпаду Росії змусив вести українців виснажливу окопну війну, але Київ ще має шанси на перемогу. Україна може вийти з цієї війни, принаймні, в досить гарній формі, навіть за умови припинення її підтримки з боку США. Тут важливу роль гратиме вже Європа, а саме, наскільки вона зможе мобілізуватися та зрозуміти, що за свою безпеку вона відповідатиме сама. Світ, який існував з 1945 року із гегемонією США у питаннях глобального захисту, зник.  Філліпс О’Брайен радить зараз «слідкувати за грошима». Якщо Європа почне вливати значні кошти на власну оборону,  то вона розуміє нову реальність. Якщо ні, то це сигнал, що європейські лідери сподіваються, що можна ще все вдасться відмотати назад.

Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Філліпсом О’Брайеном про те, як можна перемагати у війнах, як потрібно зараз воювати українцям, чому Трамп підтримав Росію, що може замінити американську допомогу та уроки російсько-української війни, які вже мав зрозуміти світ.  

Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійним внеском на сторінці https://www.journlab.online/donations


Найкращий спосіб компенсувати припинення підтримки США — попустити віжки Україні | Філліпс О’Брайен

Українська журналістка Вікторія Рощина потрапила у полон влітку 2023 року. Після початку повномасштабного вторгнення вона писала багато матеріалів про життя на тимчасово окупованих територіях. Попри великий ризик журналістка самостійно їздила туди для написання репортажів. Вперше росіяни затримали Вікторію Рощину в березні 2022 року в окупованому Бердянську. Через десять днів вони її відпустили. Це її не зупинило і журналістка продовжила робити звідти матеріали, зокрема, про проведення псевдореферендуму на окупованій Донеччині, життя в Криму під час великої війни та святкування росіянами 9 травня у зруйнованому Маріуполі.  

Влітку 2023 року Вікторія знову поїхала на окуповані території. Рощина хотіла з’ясувати, де знаходяться катівні, в яких росіяни незаконно утримують та мордують українців. Але там зв’язок з нею обірвався, Вікторія зникла. Тільки в квітні 2024 року Росія вперше офіційно визнала, що репортерка у них. На запит батька журналістки Міністерство оборони РФ надіслало лист із підтвердженням, що вона затримана і перебуває на їхній території. Вже у жовтні 2024 року Міноборони РФ надіслало лист на електрону пошту батька Вікторії Рощиної, що вона померла у полоні. Офіційних документів, свідоцтва про смерть Росія досі не надіслала, тіло Вікторії також не передала. 

Журналісти «Слідства. Інфо» разом із організацією «Репортери без кордонів» та кореспондентами із медіа «Суспільне» та «Ґрати» почали своє розслідування, що відбувалося із Вікторією Рощиною з моменту її зникнення в окупованому Енергодарі. Про життя Вікторії у полоні — у розмові ведучої Ангеліни Карякіної із авторкою розслідування «Останнє завдання Віки», журналісткою Яніною Корнієнко. 

Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійним внеском на сторінці https://www.journlab.online/donations


«Росія нахабно бреше». Що з’ясували журналісти про полон української репортерки Вікторії Рощиної?

Патрісія Кампос Мелло — журналістка із Бразилії та військова кореспондентка, яка висвітлює тему міжнародних відносин та прав людини у понад 50 країн світу. Вона також є авторкою серії розслідувань під час виборів експрезидента Болсонару, зокрема і про використання месенджерів для поширення пропаганди та дезінформації. В останні роки Кампос Мелло робила репортажі з Сирії, Іраку, Лівії, Туреччини, Лівану і Кенії. 

В Україну вперше після початку повномасштабного вторгнення вона приїхала у 2023 році. Тоді у фокусі її уваги було життя цивільних українців під час війни та воєнні злочини російської армії. Вдруге журналістка приїхала до України вже в березні 2025 року. Цього разу протягом десяти днів Патрісія проїхалася вздовж лінії фронту, щоб зрозуміти чим відрізняється російсько-українська війна від традиційних, конвенційних воєн. Її приїзд співпав із оголошенням часткового припинення вогню після перемовин США із українською та російською делегаціями, які проводилися окремо в Ер-Ріяді. Після цієї заяви Кампос Мелло очікувала побачити в Україні святкування, подібне на фінал Чемпіонату світу з футболу. Але ніякої ейфорії з приводу часткового припинення вогню в країні не було. 

Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Патрісією Кампос Мелло про те, що вона побачила на фронті та що цікавить її співвітчизників про життя в Україні, про бразильську дипломатію та її бажання мати більший вплив у світовій геополітиці, про нинішнього президента країни Лулу та близького до Трампа експрезидента Бразилії Болсонару та настороженість латиноамериканців до військових.  

Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійним внеском на сторінці https://www.journlab.online/donations


Патрісія Кампос Мелло — про амбіції Бразилії, її президентів та що вона побачила на війні в Україні

Марі Мендра –  політологиня та професорка французького інституту Sciences Po. Протягом багатьох років вона досліджує Східну Європу та Росію, кілька разів входила до складу груп міжнародних спостерігачів на виборах в Росії та Україні у 1990-х та 2000-х роках. 

В останній своїй книжці «Перманентна війна: головна стратегія Кремля» Мендра пише, що ведення війн у різних країнах для Володимира Путіна є інструментом збереження своєї влади з самого початку його правління. Через відсутність реальних причин для бойових дій він вигадував ці мотиви, наприклад, боротьба з тероризмом, утиск російськомовних або необхідність «денацифікації». Авторка вважає, що Путін був єдиним, хто прагнув до тотальної агресивної війні в Україні у 2022 році і нав’язав її своїм воєначальникам. Його не влаштовувала ситуація напівконтролю України, якої він домігся завдяки війні на Донбасі в 2014 році та анексії Криму, для нього цього було недостатньо. Через те, що він був дезінформований та хотів чути тільки те, що він хотів, президент РФ не передбачив ні опору українців, ні допомоги Києву з боку західних країн. «Війна була вибором Путіна. У нього були інші варіанти. Але вибір, який він зробив одноосібно, був величезною помилкою, і всі дуже дорого платять за неї», – каже Марі Мендра. 

Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Марі Мендра про помилки Путіна та Трампа і що їх об’єднує, про перемовини і чим вони можуть завершитися, а також про одержимість нинішньої адміністрації Трампа та що їх може зупинити.  

Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійним внеском на сторінці https://www.journlab.online/donations


Наразі Володимир Путін занадто одержимий та відірваний від реальності для перемовин | Марі Мендра

Гостя студії “Української Хвилі” - адвокат, доцент, доктор філософії у галузі права Катерина Латиш. 

В Університеті Миколаса Ромеріса (м.Вільнюс) вона очолює проєкт, у межах якого разом з командою досвідчених вчених Польщі, Литви, Фінляндії та України досліджує сучасні проблеми захисту прав жертв у Східній Європі. 

Цей проєкт ініційований Міністерством освіти, науки та спорту Литовської Республіки та фінансується з державного бюджету Литви.

З Катериною Латиш говоримо про те:

- як наукові напрацювання юристів допомагають постраждалим від війни українцям відстоювати свої права;
- як покращити права потерпілих у процесі кримінального переслідування;
- які можливості існують для компенсації жертв;
- які успішні кейси з практики правосуддя інших країн можуть бути корисними для України. 

Ведучі - Олена і Олег Головатенки.
Звукорежисер - Sonata Jadevičienė.

Захист прав жертви: міжнародна юриспруденція в допомогу українцям

Із початку повномасштабного російського вторгнення Данія виділила Україні понад 8 млрд євро, з них 90% – військова допомога. Цю країну можна назвати серед найвірніших українських союзників  – вона посідає друге місце у світі серед держав, що найбільше витрачають на допомогу Україні відносно спроможності власної економіки. На кінець минулого року – це близько 2% данського ВВП. Символом військової підтримки Данії стала передача винищувачів F-16, перші з яких вона перенаправила до України в серпні 2024 року. Загалом країна зобов’язалася надати 19 подібних літаків. До того ж, Данія напряму інвестує в український оборонно-промисловий комплекс, а саме, купує зброю безпосередньо в українських виробників. 

Хоча військова складова є основною, але ця нордична країна також надала тимчасовий прихисток понад 40 тисячам українців. Загалом, кількість українців в Данії потроїлася, розповідає голова Українського Дому в Данії Наталя Попович. Щоб поглибити розуміння данцями української культури та історії, в Українському домі, в будівлі в центрі Копенгагена площею у тисячу квадратних метрів, постійно проводяться різні заходи. Коли емпатії може не вистачати, то, зокрема, знання про взаємовідносини України та Росії протягом багатьох сторіч можуть підживлювати готовність підтримати України з боку Данії. Зазіхання на Гренландію з боку нинішньої влади США тільки посилило солідарність данців  з українцями. 

Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Наталею Попович про ставлення данців до погроз Трампа забрати Гренландію, чи матиме Україна підтримку від Данії надалі, чому вона постійно займає провідні місця в рейтингу найщасливіших країн світу, данських бізнес-гігантів та готовність її громадян платити високі податки.  

Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійним внеском на сторінці https://www.journlab.online/donations


Наталя Попович — про Гренландію, прагматизм Данії та складові  щастя країни

Боснійська журналістка та письменниця Аїда Черкез висвітлювала війну в Боснії та облогу Сараєва. Протягом перших двох років бойових дій вона була впевнена, що її матеріали зможуть зупинити війну. Але потім зрозуміла, що світ все знав, однак нічого не робив. Тоді журналістка вважала, що іншим байдуже на те, що відбувається в її країні. Після такого розчарування Аїда Черкез хотіла все кинути та поїхати з Балкан. Однак інтерв’ю із дуже старим чоловіком стало для неї поворотним моментом. Той зауважив, що після її репортажів про війну у Боснії ніхто вже не зможе сказати, що не знав, що там відбувається. Вона залишилися у Сараєво, продовжила писати статті та повідомляти новини.

Після досвіду проживання війни у власній країні журналістка вже могла розпізнавати ознаки того, що десь може розпочатися військовий конфлікт. Вона попереджала своїх українських колег та друзів про початок великої війни в Україні. Аїда бачила ідентичні знаки. Росіяни протягом 2021 року постійно стояли на кордонах України, прикриваючись військовими навчаннями. У 90-х роках облога Сараєва, як тривала 44 місяці, також розпочалася з військових навчань у горах навколо столиці. Однак чимало її українських колег не вірили їй. Черкез навіть не злилася на них, адже була такою самою перед початком війни у Боснії. 

Вже після початку повномасштабного вторгнення Аїда Черкез написала лист-звернення до українців у березні 2022 року. «На вас чекають скрутні часи, в які ви будете втрачати віру, але я пишу вам з майбутнього і з впевненістю кажу – ви переможете так само, як перемогли ми», – писала журналістка. Наприкінці цього листа вона перефразувала надпис на футболці, яку носила під час облоги Сараєва. На футболці, яку досі вона зберігає, написано «Сараєво буде стояти, решта мине».  Українцям вона написала  «Україна буде стояти, решта мине».  

Журналістка Ангеліна Карякіна говорить із Аїдою Черкез про облогу Сараєва та як культура допомогла його жителям почувати себе людьми, про матерів жертв різанини у Сребрениці та процес зцілення, трибунал та чому треба продовжувати збирати докази воєнних злочинів росіян. 

Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійним внеском на сторінці https://www.journlab.online/donations


Аїда Черкез про матерів Сребрениці, гумор та культуру під час війни і що допоможе уникнути помсти

У лютому 2025 року «Лабораторія журналістики суспільного інтересу» організувала панельну дискусію на щорічній міжнародній конференції, присвяченій питанням прав людини в цифрову епоху RightsCon2025 у Тайбеї.  

Цей епізод подкаста присвячений темі збереження уваги аудиторії до журналістських матеріалів, що стосуються прав людини. Учасниці дискусії — журналістки та правозахисниці з України, Південної Кореї та Мексики — діляться досвідом, як працювати з чутливими темами, але при цьому не втрачати довіри аудиторії в умовах поляризації, втоми від новин і поширення дезінформації.

У розмові йдеться про те, чому звичні підходи — емоційні заклики чи спрощені наративи — не завжди працюють, і як адаптувати формат матеріалів, аби вони залишалися переконливими. Обговорюються також приклади, як залучати широку аудиторію до складних тем — через особисті історії, фактчекінг та дослідження мотивації глядачів. Учасниці розповідають, як журналістика може підтримувати суспільну довіру навіть у кризові періоди, і які методи допомагають краще доносити зміст правозахисних матеріалів у різних контекстах — від воєнних конфліктів до авторитарних режимів.

Учасники дискусії:
Наталя Гуменюк – журналістка, співзасновниця Лабораторії журналістики суспільного інтересу
Ангеліна Карякіна – журналістка, співзасновниця Лабораторії журналістики суспільного інтересу
Деніз Дрессер – політична аналітикиня, колумністка та активістка (Мексика)
Ханна Сон – виконавча директорка Центру даних з прав людини в Північній Кореї (Південна Корея)
Джейсон Лю – журналіст та правозахисник (Тайвань), модератор дискусії

Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійним внеском на сторінці https://www.journlab.online/donations


Як тримати увагу: правозахисна журналістика в поляризованому світі

У Лондоні з кінця травня по 28 червня в театрі «Аркола» всі охочі можуть подивитися документальну виставу «Розплата» ( The Reckoning), створену британською компанією Dash Arts та Лабораторією журналістики суспільного інтересу. Британська режисерка Джозефін Бертон та українська драматургиня Анастасія Косодій створили постановку на основі реальних свідчень вцілілих від російських воєнних злочинів.  Історії свідків зі Стоянки, Блиставиці, Снігурівки та Краматорську були зібрані в рамках The Reckoning Project. 

Один із співзасновників The Reckoning Project, дослідник Пітер Померанцев наприкінці 2022 року запропонував Джозефін Бертон попрацювати з архівом записаних свідчень. Крім відповідальності у суді, він хотів, щоб винні росіяни відповідали за скоєні злочини і на суді громадської думки. Режисерка погодилася. Бертон зрозуміла, що для такої постановки їй потрібен український драматург і вона запросила для співпраці українку Анастасію Косодій. Вони спочатку читали десятки цих свідчень, щоб знайти певні зв’язки між цими історіями. Також серед свідчень були ті, які більше резонували авторкам п’єси. Так, для Анастасії, яка сама родом із Запорізької області, найбільше відгукувалися свідчення з її рідного регіону. Для Джозефін — історія матері з Київщини, сина якої вбили росіяни під час їхньої спроби виїхати з окупації. Після ретельного прочитання свідчень і спілкування з людьми, які працювали у The Reckoning Project, мисткині зрозуміли, що саме журналіст стане тим елементом, що пов’язує історії вцілілих.  А розповідь охоронця зі Стоянки буде центральною.

Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Джозефін Бертон про те, як працювала режисерка із свідченнями про воєнні злочини, чому вона не показувала світлини реальних людей акторам, про українську мову у виставі та салат з редису з помідорами та що може убезпечити від поганого документального театру. 

Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійним внеском на сторінці https://www.journlab.online/donations


New tracks tagged #війна в Україні