Georgian journalist Natalia Antelava worked at the BBC for nearly ten years. But she grew tired of producing stories without deeper context. She wanted to pursue journalism that truly focused on why and how things happen. That’s why, in 2015, she co-founded the online platform “Coda Story”. Reporting and storytelling that uncover and explore the root causes of global change form the core approach of her media outlet.

One of the current focuses of Coda’s journalists is Big Tech, Silicon Valley, and its cult-like status in today’s world. Natalia Antelava points to the unhealthy relationship between the media and tech giants. She draws an analogy with personal relationships — when someone realizes they’ve ended up in bed with the wrong guy, and he’s there not for love, but for self-interest. That’s why she urges media outlets not to accept funding from tech giants and to publish more independent stories about them. Silicon Valley, she says, promotes the idea that technological progress is the only kind of progress — pushing humanity out of the equation. At the same time, tech leaders have become some of the most powerful global players. Often, they are willing to align themselves with populist politicians and go against the foundational principles around which societal consensus once existed — both globally and within individual countries.

Journalist Angelina Kariakina speaks with Natalia Antelava about the cult of Big Tech and its transformation into a new religion, her disillusionment with the media industry and passion for journalism, information noise and CNN’s role in it, Coda’s impact, and the value of freedom for Georgians.

Do you like our podcast? Support the Public Interest Journalism Lab with a Donation
https://www.journlab.online/donations


Natalia Antelava — on the Cult of Technology and the Role of Journalists in the Digital World

Майже 70% українських громадських організацій, благодійних фондів, волонтерських об’єднань, аналітичних центрів вже залучені до процесу відновлення України. У 2025 році Chatham House провели дослідження, зокрема, із метою оцінки прогресу залучення громадян у відбудову країни. Під час опитування організації громадянського суспільства назвали напрями, де вони можуть зробити значний внесок. Серед них — реінтеграція ветеранів, зміцнення національної єдності навколо стратегії перемоги, а також допомога дітям і молоді у подоланні травм війни. Однак у співпраці держави та громадянського суспільства існують певні перешкоди. Зокрема, прогалини у національному законодавстві, які  не дозволяють недержавним організаціям надавати соціальні послуги. Тому лише кожна п’ята організація громадянського суспільства оцінює свою участь у державних форматах відновлення як ефективну. Натомість 29%  називають найбільш дієвим форматом співпраці свою участь у розробці проєктів відновлення для зовнішніх донорів. Західні донори залишаються головними джерелами фінансування діяльності громад, громадян та організацій громадянського суспільства. 

Журналістка Наталя Гуменюк говорить із головою Українського форуму Chatham House Орисею Луцевич про соціальну згуртованість та межі співучасті громадян на різних етапах відновлення країни, як можна зберегти демократію під час війни, підтримку України Великою Британією та що дає статус кавалера Ордену Британської Імперії Орисі Луцевич.   

Дослідження «Мобілізуючи команду  «Україна» для успішного відновлення» можна почитати за посиланням https://www.chathamhouse.org/2025/07/mobilizing-team-ukraine-successful-recovery/introduction


Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійним внеском на сторінці https://www.journlab.online/donations


Щоб працювала демократія, людям треба не тільки голосувати на виборах | Орися Луцевич

Український історик Андрій Портнов народився у місті Дніпро. Саме воно стало одним з об’єктів його наукових досліджень.  За його словами, в Дніпрі немає нічого сталого і його можна назвати містом без ґрунту. Його розташування у степу, на кордоні перетину різних культур, релігій та минулих державних утворень штовхає місто до постійного винаходження себе з нуля. Це і є однією з причин складності визначити точну дату його заснування.  Фортеця Кодак, імперське минуле, яке пов’язано, зокрема, з ім’ям князя Григорія Потьомкіна, промисловий бум, науковий центр для будівництва ракет і його закритість для іноземців — всі ці періоди історії міста можна знайти в сучасному Дніпрі. Зараз пізньорадянська модель Дніпра як міста технічної інтелігенції та ракетобудівної промисловості  відходить у минуле. Через російсько-українську війну та наближення фронту до міста відбувається черговий етап його переосмислення. Майбутнє Дніпра буде все більше пов’язано із відчутною близькістю не просто війни, але також окупованих Росією територій, вважає історик. 

Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Андрієм Портновим про історію Дніпра, живучість злочинності у ньому, його імперське минуле та як Дніпро стало головним єврейським містом України. 

Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійним внеском на сторінці https://www.journlab.online/donations


Дніпро — місто, що постійно винаходить себе з нуля. Яким буде його майбутнє?

A typical feature of Johannesburg, South Africa, is the abundance of places surrounded by barbed wire for security reasons. One of the few exceptions is the Johannesburg Holocaust and Genocide Centre. This museum, located on a busy street in the heart of South Africa’s largest city, is an open and welcoming space without barbed wire. Anyone can come in to relax, have a coffee, and, if they wish, visit the exhibition itself.
At its core, the Centre explores the history of 20th-century genocides, with a particular focus on the Holocaust and the 1994 genocide in Rwanda. For its founder and director, Tali Nates, these subjects are deeply personal. She is a historian, and her father and uncle survived the Holocaust thanks to the German industrialist Oskar Schindler.

Tali Nates emphasizes that patience is one of the essential qualities needed to build a museum like this. The Johannesburg Holocaust and Genocide Centre was founded in 2008, but it opened its doors to visitors only in 2019. During that long period, Nates and her team worked meticulously on many aspects of what the museum should represent—both as a historical institution and as a space for dialogue.

Many similar museums tell the story of mass killings through the moment of death—focusing on the sites of atrocities, gas chambers, torture rooms, and the methods of killing. By contrast, the Johannesburg Holocaust and Genocide Centre tells the story of genocides through the lives of the victims, so that they are remembered first and foremost as people, not only as victims whose deaths provoke horror.

What should be considered when creating genocide museums, what makes the Johannesburg Holocaust and Genocide Centre unique, and how has it responded to the Israel–Gaza war? How are cultural institutions in South Africa funded—sometimes even through casino revenues—and why are personal human stories so vital? All this and more in journalist Natalya Gumenyuk`s conversation with Tali Nates.

This publication has been produced with the support of the ‘Partnership Fund for a Resilient Ukraine’. The content of this publication is the sole responsibility of Public Interest Journalism Lab and does not necessarily reflect the views of the Fund and/or of its Financing Partners.  


How to Make a Museum About Genocides Popular? Lessons from South Africa

Типова риса Йоганнесбургу в Південній Африці – велика кількість місць, що оточені колючим дротом у цілях безпеки. Одним із виключень є Центр з вивчення Голокосту та Геноциду. Це музей на жвавій вулиці найбільшого міста ПАР, в самому його серці, являє собою відкритий простір, без колючого дроту. Кожен бажаючий може відпочити в ньому, випити кави, а потім за бажання відвідати саму виставку. В самому центрі досліджують історію геноцидів ХХ століття з фокусом уваги на Голокості і масових вбивствах у Руанді у 1994 році. Для його засновниці та директорки Талі Нейтс ці теми не чужі. Вона за фахом історикиня. Її батько та дядя вижили під час Голокосту, їх врятував німецький підприємець Оскар Шиндлер. 

Талі Нейтс підкреслює, що для побудови подібного музею однією з необхідних якостей є терпіння. Центр з вивчення Голокосту та Геноциду було засновано у 2008 році. Проте свої двері він відчинив для відвідувачів лише у 2019 році. Протягом цього довгого часу Нейтс разом із своєю командою ретельно працювали над багатьма питаннями щодо майбутнього музею як історичної інституції та простору для діалогів. Приміром, багато подібних музеїв розповідають історію масових вбивств через момент смерті людей. Вони зосереджуються на місцях злочинів, газових камерах та катівнях, способі вбивств та що саме відбувалося із жертвами геноцидів під час їхнього фізичного знищення. На противагу Центр з вивчення Голокосту та Геноциду у Йоганнесбурзі розказує про геноциди через історію життя жертв злочинів, щоб  їх в першу чергу пам’ятали як людей, а не тільки вжахалися від моменту їхньої смерті. 

Що треба враховувати при створенні музеїв геноцидів, що вирізняє Центр з вивчення Голокосту та геноциду у Йоганнесбурзі з поміж інших та як реагував він на війну Ізраїлю в Газі, про фінансування культурних інституцій  у Південній Африці за рахунок казино та цінність людських історій  – про все це у розмові журналістки Наталі Гуменюк із Талі Нейтс. 

Дана публікація була підготовлена за підтримки Програми “Партнерство за сильну Україну". Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО "Лабораторія журналістики суспільного інтересу" і не обов’язково відображає позицію Програми та/або її фінансових партнерів.


Як зробити музей про геноциди популярним? Досвід Південної Африки

Дмитро Шоломко протягом сімнадцяти років очолював український офіс Google. Восени 2023 року він пішов зі своєї посади. Після однієї основної роботи на транснаціонального бігтех гіганта, Шоломко зараз задіяний у багатьох проєктах. Він є радником голови правління Суспільного, членом наглядової ради Укрсиббанка, співзасновником платформи Strichka та виробником пива. Але основний фокус його уваги нині – це військові технології. Екосистема компаній військово-промислового комплексу України нагадує йому ситуацію із ІТ-стартапами, яка була 10-12 років тому. 

У розвитку напряму MilTech Шоломко каже, що потрібно враховувати кілька речей. По-перше, консерватизм армії та настороженість до інновацій, зокрема, з боку військових керівників. По-друге, необхідність обережності у використанні таких технологій, аби ворог згодом не застосовував їх проти нас. А по-третє, розповсюдження міфу про військові технології як про ті, що мають рівень high tech. «Там high tech може відсотків п’ять. Більшість речей, які робляться — це ті ж самі бруд і палички, які краще зліплені, ніж у інших. Це навпаки low tech. Там дуже прості, ефективні та дешеві технології», — запевняє Шоломко. 

Журналістка Ангеліна Карякіна говорить із Дмитром Шоломком про його звільнення із Google, технофеодалізм, штучний інтелект в медіа, фрагментованість ринку ШІ та чи потрібна його регуляція, розвиток військових технологій в Україні та стосунки держави і бізнесу під час війни. 

Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійним внеском на сторінці https://www.journlab.online/donations


Я сам ручками чистив YouTube | Дмитро Шоломко

In Poland, anti-Ukrainian sentiment is much weaker than pro-Ukrainian sentiment. This is how Polish sociologist, political analyst, and publicist Sławomir Sierakowski assesses the internal state of Polish society. One piece of evidence for this is the large amount of donations from Poles in support of Ukraine. It was Sierakowski who initiated the fundraising campaign for a Turkish Bayraktar drone in the summer of 2022. Over 200,000 Poles contributed money to buy the drone. In the end, the Turkish weapons manufacturer provided the drone free of charge, and the collected funds were redirected to humanitarian aid for Ukraine.

Over nearly four years of the full-scale war, Sierakowski has led several fundraising campaigns to support Ukraine. Each time, the required sums were collected much faster than before. In total, he has raised over 15 million euros through his social media channels. Sierakowski emphasizes that Poles support Ukrainians not because they are extraordinarily kind people, but because of Russia. He urges Poles to remember that Russia without Ukraine cannot be an empire and cannot pose a major threat to Poland. Russia with Ukraine, however, will always be a tremendous danger to them.

“If you want your children to speak Polish on Polish streets — stop talking about Volhynia and start talking about a strategic alliance between Poland and Ukraine. If you want them to speak Russian — no problem, keep talking about Volhynia, about the partitions of Poland, and about Bohdan Khmelnytsky,” says the political analyst.

Journalist Nataliya Gumenyuk speaks with Sławomir Sierakowski about Polish attitudes toward Ukrainians, the influence of populism and the reasons behind Karol Nawrocki’s victory, Poland’s relations with the Republicans and the best time to work with the Democrats, the place of Ukrainians in Poland, and why Warsaw should become Ukraine’s advocate.

Do you like our podcast? Support the Public Interest Journalism Lab with a Donation
https://www.journlab.online/donations


There is a silent pro-Ukrainian majority in Poland | Sławomir Sierakowski

В Польщі антиукраїнські настрої набагато слабші, ніж проукраїнські. Так оцінює внутрішній стан суспільства польський соціолог, політолог, публіцист  Славомір Сєраковський. Один із доказів — великі суми донатів від поляків на допомогу Україні.  Саме Сєраковський ініціював збір коштів на турецький безпілотник «Bayraktar» влітку 2022 року. Тоді понад 200 тисяч поляків задонатили гроші на купівлю дрона. Зрештою турецький виробник зброї передав безпілотник безкоштовно, а зібрані кошти були переведені на гуманітарну допомогу Україні. 

За майже чотири роки великої війни Сєраковський провів кілька кампаній по збору коштів на підтримку України. Кожного разу необхідні суми збиралися набагато швидше, ніж попередні. Загалом через свої соцмережі він зібрав вже понад 15 млн євро. Сєраковський підкреслює: поляки підтримують українців не через те, що вони є надзвичайно добрими людьми, а через Росію. Він закликає поляків пам’ятати, що Росія без України не може бути імперією і не може становити великої загрози для Польщі. Росія, яка має Україну, завжди буде величезною загрозою для них.

«Якщо ти хочеш, щоб твої діти говорили польською на польських вулицях — припини говорити про Волинь, почни говорити про стратегічний альянс Польщі та України. Якщо ти хочеш, щоб вони говорили російською — без проблем, продовжуй говорити про Волинь, про поділи Польщі та Богдана Хмельницького», — каже політолог.

Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Славоміром Сєраковським про ставлення поляків до українців, вплив популізму та причини перемоги Кароля Навроцького, відносини Польщі із  республіканцями та найкращий час працювати із демократами,  місце українців в Польщі і чому Варшава повинна стати адвокатом України. 

Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійним внеском на сторінці https://www.journlab.online/donations


Більшість поляків у Польщі — проукраїнські, але вони мовчать | Славомір Сєраковський

Такаші Хірано живе в Україні вже сімнадцять років. Про цю країну він дізнався із книжки, що прочитав у школі. Згодом вже студентом почав вивчати українську мову. З 2008 переїхав до України, спочатку викладав японську, потім працював у посольстві Японії, а останні сім років — редактор япономовної версії сайту «Укрінформ». 

Хірано пригадує, що раніше в Японії було упереджене ставлення до України, її культуру сприймали як менш важливу для східноєвропейського регіону. Це і не дивно, адже про Україну дізнавалися із російських джерел та літератури, що були просякнути імперськими наративами. Вже після початку повномасштабного вторгнення японці зрозуміли своє хибне ставлення до України. Хірано безпосередньо сам намагається заповнити ці лакуни для своїх співвітчизників. Він написав дві книжки японською мовою про Україну. Одна дає загальні знання про країну, про її традиції, релігії, регіони та мови. Інша вже була видана під час великої війни і вона — про досвід повсякденного життя в Україні після повномасштабного вторгнення Росії. 

Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Такаші Хірано про японський пацифізм та його вплив на сприйняття війни в Україні, ставлення японців до Росії та нову прем’єр-міністерку країни Санае Такаїчі, як всередині країни переосмислюють досвід Другої світової війни та чи є щось спільне між японцями та українцями. 

Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійним внеском на сторінці https://www.journlab.online/donations


Війна для захисту себе потрібна, але суспільству Японії бракує цього розуміння | Такаші Хірано

Taiwanese journalist Jason Liu was born in 1987 — the very year when martial law, which had lasted for thirty-eight years, was lifted on the island. This period in Taiwan’s history is also known as the “White Terror,” remembered for widespread repression, the deaths of hundreds of thousands of people, and severe restrictions on civil rights and freedoms. Since then, the island has been building a democratic state. However, Liu reminds us that the struggle for rights among the people of Taiwan began much earlier — at the end of the 19th century, after the island was colonized by Japan.

Today, Taiwan is under immense pressure from neighboring China. The PRC uses armies of social media bots, various influence agents, political parties, and media outlets to exert pressure and sow chaos within the country’s democratic system. For example, the national parliament is now dominated by the pro-China Kuomintang (KMT) party. It promises a “new era of peace,” cuts budget spending on weapons procurement, and scales back the development of the island’s civil defense system. At the same time, China cooperates closely with Russia and studies its lessons from the war in Ukraine with a single goal — to better prepare for a future invasion of Taiwan.

Journalist Nataliya Gumenyuk speaks with Jason Liu about Taiwan’s preparations for a possible Chinese invasion, the country’s relationship with the new U.S. administration, how Taiwan’s advanced high-tech industry can be used for defense — and what role Ukraine might play in this — as well as how the island perceives the legacy of a century-long struggle for its own rights.

Do you like our podcast? Support the Public Interest Journalism Lab with a Donation
https://www.journlab.online/donations


China is doing everything it can to make people in Taiwan stop believing in democracy | Jason Liu

Журналіст із Тайваню Джейсон Лю народився у 1987 році. Саме тоді на острові скасували воєнний стан, який тривав тридцять вісім років. Цей період в історії Тайваню ще називають  «білим терором» і він запам’ятався численними репресіями, загибеллю сотень тисяч людей, а також обмеженням громадянських прав та свобод. З того часу на острові будують демократичну державу. Однак Лю нагадує, що боротьба за свої права жителі Тайваню ведуть ще з кінця ХІХ століття після колонізації острова Японією. 

Зараз Тайвань знаходиться під величезним тиском з боку сусіднього Китаю. КНР використовує армію ботів у соцмережах, різних агентів впливу, політичні партії та медіа, щоб впливати та створювати хаос у демократичній системі країни. Приміром, в національному парламенті зараз домінує прокитайська партія «Гоміньдан». Вона обіцяє «нову еру миру», урізає бюджетні витрати на закупівлю зброї та розбудову системи цивільної оборони острова. Водночас Китай співпрацює з Росією та вивчає її уроки під час війни в Україні з однією метою — найкраще підготуватися до вторгнення на Тайвань у майбутньому. 

Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Джейсоном Лю про підготовку Тайваню до можливого вторгнення Китаю, відносини держави з новим керівництвом у США, як передову індустрію високих технологій Тайваню використовувати для оборони і можливу участь України в цьому, та як сприймають на острові спадщину століття боротьби за власні права. 

Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійним внеском на сторінці https://www.journlab.online/donations


Natalia Antelava — on the Cult of Technology and the Role of Journalists in the Digital World

Коли все має значення

Related tracks