Georgian journalist Natalia Antelava worked at the BBC for nearly ten years. But she grew tired of producing stories without deeper context. She wanted to pursue journalism that truly focused on why and how things happen. That’s why, in 2015, she co-founded the online platform “Coda Story”. Reporting and storytelling that uncover and explore the root causes of global change form the core approach of her media outlet.

One of the current focuses of Coda’s journalists is Big Tech, Silicon Valley, and its cult-like status in today’s world. Natalia Antelava points to the unhealthy relationship between the media and tech giants. She draws an analogy with personal relationships — when someone realizes they’ve ended up in bed with the wrong guy, and he’s there not for love, but for self-interest. That’s why she urges media outlets not to accept funding from tech giants and to publish more independent stories about them. Silicon Valley, she says, promotes the idea that technological progress is the only kind of progress — pushing humanity out of the equation. At the same time, tech leaders have become some of the most powerful global players. Often, they are willing to align themselves with populist politicians and go against the foundational principles around which societal consensus once existed — both globally and within individual countries.

Journalist Angelina Kariakina speaks with Natalia Antelava about the cult of Big Tech and its transformation into a new religion, her disillusionment with the media industry and passion for journalism, information noise and CNN’s role in it, Coda’s impact, and the value of freedom for Georgians.

Do you like our podcast? Support the Public Interest Journalism Lab with a Donation
https://www.journlab.online/donations


Natalia Antelava — on the Cult of Technology and the Role of Journalists in the Digital World

В Польщі антиукраїнські настрої набагато слабші, ніж проукраїнські. Так оцінює внутрішній стан суспільства польський соціолог, політолог, публіцист  Славомір Сєраковський. Один із доказів — великі суми донатів від поляків на допомогу Україні.  Саме Сєраковський ініціював збір коштів на турецький безпілотник «Bayraktar» влітку 2022 року. Тоді понад 200 тисяч поляків задонатили гроші на купівлю дрона. Зрештою турецький виробник зброї передав безпілотник безкоштовно, а зібрані кошти були переведені на гуманітарну допомогу Україні. 

За майже чотири роки великої війни Сєраковський провів кілька кампаній по збору коштів на підтримку України. Кожного разу необхідні суми збиралися набагато швидше, ніж попередні. Загалом через свої соцмережі він зібрав вже понад 15 млн євро. Сєраковський підкреслює: поляки підтримують українців не через те, що вони є надзвичайно добрими людьми, а через Росію. Він закликає поляків пам’ятати, що Росія без України не може бути імперією і не може становити великої загрози для Польщі. Росія, яка має Україну, завжди буде величезною загрозою для них.

«Якщо ти хочеш, щоб твої діти говорили польською на польських вулицях — припини говорити про Волинь, почни говорити про стратегічний альянс Польщі та України. Якщо ти хочеш, щоб вони говорили російською — без проблем, продовжуй говорити про Волинь, про поділи Польщі та Богдана Хмельницького», — каже політолог.

Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Славоміром Сєраковським про ставлення поляків до українців, вплив популізму та причини перемоги Кароля Навроцького, відносини Польщі із  республіканцями та найкращий час працювати із демократами,  місце українців в Польщі і чому Варшава повинна стати адвокатом України. 

Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійним внеском на сторінці https://www.journlab.online/donations


Більшість поляків у Польщі — проукраїнські, але вони мовчать | Славомір Сєраковський

Такаші Хірано живе в Україні вже сімнадцять років. Про цю країну він дізнався із книжки, що прочитав у школі. Згодом вже студентом почав вивчати українську мову. З 2008 переїхав до України, спочатку викладав японську, потім працював у посольстві Японії, а останні сім років — редактор япономовної версії сайту «Укрінформ». 

Хірано пригадує, що раніше в Японії було упереджене ставлення до України, її культуру сприймали як менш важливу для східноєвропейського регіону. Це і не дивно, адже про Україну дізнавалися із російських джерел та літератури, що були просякнути імперськими наративами. Вже після початку повномасштабного вторгнення японці зрозуміли своє хибне ставлення до України. Хірано безпосередньо сам намагається заповнити ці лакуни для своїх співвітчизників. Він написав дві книжки японською мовою про Україну. Одна дає загальні знання про країну, про її традиції, релігії, регіони та мови. Інша вже була видана під час великої війни і вона — про досвід повсякденного життя в Україні після повномасштабного вторгнення Росії. 

Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Такаші Хірано про японський пацифізм та його вплив на сприйняття війни в Україні, ставлення японців до Росії та нову прем’єр-міністерку країни Санае Такаїчі, як всередині країни переосмислюють досвід Другої світової війни та чи є щось спільне між японцями та українцями. 

Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійним внеском на сторінці https://www.journlab.online/donations


Війна для захисту себе потрібна, але суспільству Японії бракує цього розуміння | Такаші Хірано

Taiwanese journalist Jason Liu was born in 1987 — the very year when martial law, which had lasted for thirty-eight years, was lifted on the island. This period in Taiwan’s history is also known as the “White Terror,” remembered for widespread repression, the deaths of hundreds of thousands of people, and severe restrictions on civil rights and freedoms. Since then, the island has been building a democratic state. However, Liu reminds us that the struggle for rights among the people of Taiwan began much earlier — at the end of the 19th century, after the island was colonized by Japan.

Today, Taiwan is under immense pressure from neighboring China. The PRC uses armies of social media bots, various influence agents, political parties, and media outlets to exert pressure and sow chaos within the country’s democratic system. For example, the national parliament is now dominated by the pro-China Kuomintang (KMT) party. It promises a “new era of peace,” cuts budget spending on weapons procurement, and scales back the development of the island’s civil defense system. At the same time, China cooperates closely with Russia and studies its lessons from the war in Ukraine with a single goal — to better prepare for a future invasion of Taiwan.

Journalist Nataliya Gumenyuk speaks with Jason Liu about Taiwan’s preparations for a possible Chinese invasion, the country’s relationship with the new U.S. administration, how Taiwan’s advanced high-tech industry can be used for defense — and what role Ukraine might play in this — as well as how the island perceives the legacy of a century-long struggle for its own rights.

Do you like our podcast? Support the Public Interest Journalism Lab with a Donation
https://www.journlab.online/donations


China is doing everything it can to make people in Taiwan stop believing in democracy | Jason Liu

Журналіст із Тайваню Джейсон Лю народився у 1987 році. Саме тоді на острові скасували воєнний стан, який тривав тридцять вісім років. Цей період в історії Тайваню ще називають  «білим терором» і він запам’ятався численними репресіями, загибеллю сотень тисяч людей, а також обмеженням громадянських прав та свобод. З того часу на острові будують демократичну державу. Однак Лю нагадує, що боротьба за свої права жителі Тайваню ведуть ще з кінця ХІХ століття після колонізації острова Японією. 

Зараз Тайвань знаходиться під величезним тиском з боку сусіднього Китаю. КНР використовує армію ботів у соцмережах, різних агентів впливу, політичні партії та медіа, щоб впливати та створювати хаос у демократичній системі країни. Приміром, в національному парламенті зараз домінує прокитайська партія «Гоміньдан». Вона обіцяє «нову еру миру», урізає бюджетні витрати на закупівлю зброї та розбудову системи цивільної оборони острова. Водночас Китай співпрацює з Росією та вивчає її уроки під час війни в Україні з однією метою — найкраще підготуватися до вторгнення на Тайвань у майбутньому. 

Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Джейсоном Лю про підготовку Тайваню до можливого вторгнення Китаю, відносини держави з новим керівництвом у США, як передову індустрію високих технологій Тайваню використовувати для оборони і можливу участь України в цьому, та як сприймають на острові спадщину століття боротьби за власні права. 

Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійним внеском на сторінці https://www.journlab.online/donations


Китай робить усе, щоб на Тайвані припинили вірити в демократію | Джейсон Лю

Filipino journalist Maria Ressa received the 2021 Nobel Peace Prize for her efforts to protect freedom of expression. She spent several decades working for CNN in Asia and later headed the news division of the Philippines’ largest media conglomerate, ABS-CBN. Exhausted by breaking news, Ressa left the media giant in 2010 and wrote her second book. Yet just two years later, she launched the online outlet Rappler.

One of the site’s main focuses was combating disinformation and corruption, as well as documenting human rights abuses committed by Philippine President Rodrigo Duterte. Duterte launched what he called a “war on drugs,” but used it to sow fear across the country. According to Ressa, in his desire to control the army and police, he granted security forces the power to kill people with impunity. During the first three years of his rule, up to 28,000 Filipinos were killed under the “war on drugs.”

Because of Rappler’s criticism of the authorities, dozens of criminal cases were opened against the outlet and its journalists. Maria Ressa could have ended up in prison for a long time at any moment. Today, only one criminal case against her remains before the Philippine Supreme Court, and Ressa’s lawyer is Amal Clooney. In March 2025, Duterte was arrested on a warrant from the International Criminal Court and is currently being held in a detention facility in The Hague. He is accused of crimes against humanity committed during his “war on drugs.”

Journalist Nataliya Gumenyuk speaks with Maria Ressa about the “war on drugs” in the Philippines and Duterte’s persecution, the role of tech giants in the erosion of democracy, the virus of disinformation and its impact on societies, and how Ressa manages to work from different corners of the planet.

Do you like our podcast? Support the Public Interest Journalism Lab with a Donation
https://www.journlab.online/donations


We have moved from hell to purgatory, while Western democracies are moving to hell | Maria Ressa

Філіппінська журналістка Марія Ресса у 2021 році отримала Нобелівську премію миру за її зусилля із захисту свободи слова. Кілька десятиліть вона працювала на CNN в Азії, потім очолювала відділ новин найбільшого медіа концерну Філіппін ABS-CBN. Ресса втомилася від екстрених новин, покинула медіа концерн у 2010 році, написала свою другу книжку. Однак вже через два роки запустила онлайн-видання Rappler. 

Один із фокусів сайту була боротьба із дезінформацією, корупцією, а також документування порушення прав людини з боку президента Філіппін Родріго Дутерте. Дутерте почав так звану «війну з наркотиками». Однак за її допомогою він сіяв страх в країні. Ресса каже, що через бажання контролювати армію та поліцію, той наділив силові органи правом безкарно вбивати людей. За перші три роки його правління через «війну з наркотиками» загинуло до 28 тисяч філіппінців. 

Через критику дій влади проти Rappler та її журналістів відкрили десятки кримінальних справ. Марія Ресса могла у будь-який момент опинитися у в’язниці на тривалий строк. Нині лише одна кримінальна справа щодо журналістки залишається у Верховному суді Філіппін, а адвокаткою Ресси є Амаль Клуні. В березні 2025 року Дутерте був заарештований за ордером Міжнародного кримінального суду і перебуває зараз у слідчому ізоляторі в Гаазі. Його звинувачують у злочинах проти людяності під час його «війни з наркотиками». 

Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Марією Рессою про «війну наркотиків» на Філіппінах та переслідування з боку Дутерте, роль техгігантів у розвалі демократії, вірус дезінформації та його вплив на суспільства та як вона встигає працювати із різних куточків планети. 

Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійним внеском на сторінці https://www.journlab.online/donations

Ми перейшли із пекла до чистилища, а західні демократії рухаються у бік пекла | Марія Ресса

As of early December 2025, 124 journalists have been killed worldwide, and 377 are behind bars. These figures were published on the Committee to Protect Journalists (CPJ) website. The number of journalists killed has already matched last year’s record-breaking figure. More than 50 of them died during the war in Gaza. According to CPJ Executive Director Jodie Ginsberg, in recent years Israel has deliberately tried to portray journalists as terrorists or their sympathizers. This is done to undermine public trust in them. As a result, it creates an environment where no justification is needed for killing journalists.

Today, there are also some positive developments in reporting on the war in Gaza. Ginsberg believes that people are finally doing their work as journalists, no longer taking Israel’s official position as the ultimate truth. They are asking uncomfortable questions, verifying information, and gathering facts to find out what is really happening. However, previous coverage of events in Gaza will have consequences for journalism for decades to come.

The trend of branding journalists as a security threat is also observed in other countries. “If journalists are branded as security risks simply for wanting to find out information and facts and disseminate them, restricting their work becomes increasingly justified» CPJ’s executive director emphasizes. The conversation between Nataliya Gumenyuk and Jodie Ginsberg covers the “normalization” of journalist killings, the state of American journalism during President Trump’s tenure, whether it is possible to protect employees of propaganda media, and the pressure on journalists through legal means.

This publication was compiled with the support of the International Renaissance Foundation. It’s content is the exclusive responsibility of the authors and does not necessarily reflect the views of the International Renaissance Foundation.


Do you like our podcast? Support the Public Interest Journalism Lab with a Donation
https://www.journlab.online/donations

People are learning new ways to attack journalists. Сan we defend them?

У 2025 році на початок грудня у світі вбито 124 журналіста, 377 перебуває за гратами. Такі дані оприлюднені на сайті Комітету захисту журналістів (CPJ). Ця кількість вбитих медійників вже зрівнялася з цифрою за минулий рік, який називали рекордним за цим показником. Понад 50 із них загинули під час війни у Газі. За словами генеральної директорки CPJ Джоді Гінсберг, протягом останніх років Ізраїль цілеспрямовано намагається представити журналістів, як терористів або їхніх симпатиків. Це робиться, щоб підірвати до них довіру. Тож це створює середовище, де не потрібно вигадувати причину для вбивств журналістів. 

На сьогодні можна побачити і позитивні зрушення щодо висвітлення війну у Газі. Гінсберг вважає, що люди нарешті починають робити свою роботу, як журналісти і більше не цитують офіційну позицію Ізраїлю як істину в останній інстанції. Вони ставлять незручні питання, перевіряють та збирають факти, щоб з’ясувати, що насправді відбувається. Але попереднє висвітлення подій в Газі матиме наслідки для журналістики на десятиліття вперед. 

Тенденція таврувати медійників як загрозу безпеці спостерігається і в інших країнах. «Якщо журналістів починають маркувати як загрозу лише за прагнення зібрати факти і донести їх до суспільства, тоді обмеження їхньої роботи стає дедалі легше виправдовувати», — впевнена гендиректорка CPJ. Про «нормалізацію» вбивств журналістів, стан американської журналістики за часів президента Трампа, чи можна захищати працівників пропагандистських медіа та тиск на медійників за допомогою законів — про все це в розмові Наталі Гуменюк із Джоді Гінсберг. 

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».

Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійним внеском на сторінці https://www.journlab.online/donations

В світі вигадують нові способи атакувати журналістів. Чи можна їх захистити?

Slovak writer and journalist Martin Šimečka was born into a family of dissidents who were persecuted by the communist regime. In the early 1980s, the family was given an opportunity to emigrate to the United States. However, at a family council, all members unanimously decided that despite repression and the lack of any future in then-communist Czechoslovakia, they would stay at home.

Until the Velvet Revolution in 1989, Šimečka’s works were published and circulated as samizdat. After the democratic transformations and the peaceful dissolution of Czechoslovakia into two separate countries — the Czech Republic and Slovakia — Šimečka founded an independent publishing house. He later headed several well-known weekly magazines and newspapers and worked as an editor.

To this day, Šimečka consciously chooses to live in Bratislava. Although he is now ashamed of the actions of the current government led by Robert Fico, particularly with regard to Ukraine, he estimates that about one third of Slovak society holds pro-Russian, fascist views. “A Slovak fascist is still closer to me than some Portuguese liberal intellectual. At least I understand this fascist. I know where he comes from, his roots,” Šimečka says.

Journalist Nataliya Gumenyuk speaks with Martin Šimečka about how Robert Fico became a hostage to his electorate, indifference as the greatest threat to societies, the necessity of the experience of resistance, the bond between Czechs and Slovaks, shame before Ukrainians, and his spiritual father, Václav Havel.

Do you like our podcast? Support the Public Interest Journalism Lab with a Donation
https://www.journlab.online/donations


Martin Šimečka — on Fico’s evolution, Slovaks’ misunderstanding of Ukraine, and Václav Havel

Словацький письменник та журналіст Мартін Шімечка народився в родині дисидентів, яких переслідував комуністичний режим. На початку 80-х років у сім’ї з’явилася можливість емігрувати до Сполучених Штатів. Однак на родинній раді всі члени сім’ї одноголосно проголосували, що попри репресії та відсутність майбутнього у комуністичній на той час Чехословаччині вони залишаються вдома. 

До Оксамитової революції у 1989 році твори Шімечки видавалися та розповсюджувалися як самвидав. Після демократичних перетворень та мирного розділення Чехословаччини на окремі країни – Чехію та Словаччину Шімечка заснував незалежне видавництво. Потім він очолював кілька відомих тижневиків та газет, працював редактором.  

Шімечка донині свідомо обирає  життя у Братиславі. Хоча письменнику зараз соромно за дії нинішнього уряду Роберта Фіцо, зокрема, і щодо України. Він оцінює, що приблизно третина суспільства Словаччини має проросійські, фашистські погляди.  «Словацький фашист мені все одно ближчий, ніж якийсь португальський ліберальний інтелектуал. Цього фашиста принаймні я розумію. Я знаю, звідки він береться, його коріння», — каже Шімечка. 

Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Мартіном Шімечкою про те, як Роберт Фіцо став заручником свого електорату, байдужість як найбільшу загрозу для суспільств та необхідність досвіду спротиву, зв’язок між чехами та словаками, сором перед українцями та свого духовного батька Вацлава Гавела.

Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійним внеском на сторінці https://www.journlab.online/donations


Natalia Antelava — on the Cult of Technology and the Role of Journalists in the Digital World

Коли все має значення

Related tracks