Докторантка Бірмінгемського університету Ярослава Барб’єрі вивчає механізми підриву українського суверенітету з боку Росії. З 2014 року найбільше зусиль держава-агресор вкладала саме у мілітаризацію та індоктринацію дітей на окупованих частинах Донбасу та в Криму. Через програми патріотичного виховання, «Юнармію», зустрічі із російськими солдатами, ветеранами та членами ЧВК «Вагнер» вони намагаються нав’язати їм російські цінності. А саме те, що найвищою формою буття для людини є жертвування собою заради інтересів держави. Тим самим Росія відкрито краде українських дітей для потреб своєї імперії. 
Журналістка Ангеліна Карякіна говорить із Ярославою Барб’єрі про різницю цінностей українців та росіян, про парадокс реінтеграції окупованих територій Кремлем, ріст насилля з боку загарбників через опір Півдня та чого навчилася вона від своєї бабусі, поетки Ліни Костенко.

Публікація стала можливою, зокрема, за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку USAID в
рамках проєкту «Права людини в дії», який виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини. Погляди та інтерпретації не обовʼязково відображають погляди USAID, Уряду США та інших партнерів. Відповідальність за вміст несуть виключно автори та ЛЖС!.

Імперія понад усе. Як Росія перевиховує українців на окупованих територіях

21 березня 2022 року до берегів Одеси підійшло угрупування російських кораблів на чолі з фрегатом "Адмірал Ессен". Російський флот підійшов на відстань 15 км від південного берега Одеси і почав вперше обстрілювати житлові квартали міста, до того ж - вперше з корабельної артилерії. 

При цьому існував ризик спроби висадити російський десант на одеське узбережжя. 

Однак українські військові з 28-ої окремої механізованої бригади ім. Лицарів Зимового походу відбили цю атаку за допомогою установок РСЗВ "Град", діючи нестандартно. Українським оборонцям при цьому вдалося влучити снарядом в фрегат "Адмірал Ессен", після чого російські кораблі розвернулися і рушили до місць базування в окупованому Криму. 

Керував діями розрахунку "Града" старший лейтенант Денис Дідичук. Історію військовослужбовця та атаки на Одеси з корабельної артилерії слухайте у подкасті.

Зірвав спробу висадки російського десанту: історія командира розрахунку "Град" Дениса Дідичука

Локальні волонтерські ініціативи тісно взаємодіють з місцевою владою. Червоноград – не виняток, радше приклад взаємного підсилення.
Володимир Коваль, заступник міського голови Червонограда, у четвертому епізоді подкасту «Волонтерська шахта», розповів Насті Безпалько, як влада міста діяла під час та після повномасштабного вторгнення та в чому покладалась на волонтерський рух.
Також поговорили про допомогу з-за кордону, з міст-побратимів, та ініціативи організацій, які евакуювались, та не сиділи на місці склавши руки, а втілювали в життя проєкти в Червонограді. Як-от Карітас з Краматорська: спочатку ладнали дитячий садочок, тепер реконструюють лікарню.
Про те, як перемога єднає і як задає спільний вектор руху, слухайте на Spotify, SoundCloud, Apple та Google podcasts.

Волонтерська шахта – Е4 – Володимир Коваль: як міська рада може підтримати волонтерські ініціативи

Марсі Шор викладає інтелектуальну історію в Єльському університеті. Разом із своїм чоловіком Тімоті Снайдером Марсі протягом довгого часу переконує можновладців в різних країнах надавати допомогу Україні під час війни з Росією. Цей поворот в її житті вона називає іронією долі. Предки Шор були жертвами єврейських погромів в Україні після Першої світової війни. В США Марсі зростала в громаді, де на все німецьке була накладена анафема. Сама вона ще з підліткового віку була пацифісткою і ніколи не розумілася на зброї. «Коли зараз я як єврейська мати середнього віку приходжу до німців і благаю їх негайно надіслати українцям летальну зброю — то це не та роль, у якій я могла себе будь-коли уявити», — жартує історикиня. 
Журналістка Ангеліна Карякіна говорить із Марсі Шор про інтелектуальну сміливість у світі постправди, про прощення та її захоплення філософом Ханною Арендт, чому історик не може закенселити нацистів, про кризу суб’єктності в Росії та чому доля світу зараз залежить від українців.

ENG Я історик і нікого не можу закенселити — Марсі Шор

Я історик і нікого не можу закенселити — Марсі Шор

Собівартість однієї аптечки для бійця — одна кава.
У шостому епізоді червоноградського подкасту «Волонтерська шахта» говоримо із Зоряною Безпалько, мамою нашої ведучої Насті Безпалько, та Іванною Гнатишин, які працюють у швейному цеху «Бджілки» з початку повномасштабного вторгнення.
Перші розгрузки шили, розкроюючи шахтний спецодяг. Без ескізів, за поясненнями військових, що саме потрібно. А ще є підсумки, плитоноски, аптечки, баули. І ще гамаші, м’які ноші, органайзери, дощовики… Жартують, що можуть пошити все, аби мати з чого. 
«Уже декілька разів так було, що зробимо ми замовлення, закупимо тканину, і на нашій волонтерській карточці залишається декілька гривень. Маленьких донатів не існує. Це все завжди все одно допомога. І так і 10 гривень, і 20 гривень, і 50. І вони разом роблять рулон тканини».
Слухайте авторський проєкт Насті Безпалько на Spotify, SoundCloud, Apple та Google podcasts та донатьте на локальні ініціативи!

Волонтерська шахта – Е6 – Швейних цех: собівартість аптечної сумки = чашка кави

Музей воєнного дитинства зібрав понад 400 свідчень про життя дітей під час війни в Україні. Ідея відкриття подібного музею належить жителю Сараєва Ясмінку Халиловичу, який малою дитиною пережив облогу столиці Боснії та Герцеговини під час війни на Балканах у 90-х роках. Спочатку він та його команда зосередилася на зборі історій та експонатів про воєнне дитинство своїх співгромадян. Потім вони розширилися і в їхньому архіві зібрано оповіді та речі з понад 20 війн з різних країн світу. Перші свідчення українських дітей зібрали у 2018 році. За два роки в Києві з’явився офіс з окремою командою дослідників. Поки власного приміщення для постійної експозиції музей немає. Про виставки своїх експонатів вони домовляються із іншими закладами, розповідає директорка музею воєнного дитинства, дослідниця Світлана Осіпчук.
Журналістка Ангеліна Карякіна говорить із Світланою Осіпчук про вплив війни на українських дітей, її нормалізацію в їхньому житті, про Голокост, фільми про Бучу та що відбувається з історичною пам’яттю українців.

Світлана Осіпчук про музей воєнного дитинства та як війна вбудована в життя дітей в Україні

Адам Міхнік — польський журналіст, дисидент та один із лідерів руху «Солідарність». У 77 років він продовжує працювати на посаді головного редактора польського видання «Gazeta Wyborcza». Протягом багатьох років він називав себе антирадянським русофілом. Після початку війни Росії в Україні Міхнік заявив, що перетворився на антипутінського русофіла. Дисидент стверджує, що не кожен росіянин є солдатом Путіна, але кожен з них нестиме певну моральну відповідальність за війну в Україні. На його думку, ненависть російських емігрантів до Путіна є потенціалом для розмови про майбутнє. «З іншого боку, я розумію тих українців, які кажуть, що «хороший росіянин — це мертвий росіянин». Я не погоджуюся з ними, але я розумію їх», — каже Адам Міхнік. 
Журналістка Наталя Гуменюк говорить із ним про україно-польські відносини та польський підйом за рахунок українців, російську опозицію та відповідальність націй за війну, про Путіна як прокляття та заповіт батька Міхніка завжди захищати Україну.

Не кожен росіянин — солдат Путіна, але кожен буде морально відповідальним за цю війну — Адам Міхнік

Ольга Онух —  британська науковиця, дослідниця та професорка порівняльної та української політології Манчестерського університету. В травні 2024 року виходить українською мовою книжка «Ефект Зеленського», яку вона написала у співавторстві з  американським дослідником Генрі Гейлом. Зокрема, автори проаналізували промови президента Володимира Зеленського, номери «95 кварталу» та навіть серіал «Слуга Народу». В книжці є частина, присвячена нинішньому президенту України, але це не ключова річ, зазначає авторка Ольга Онух. Насамперед вони досліджували сучасну громадянську українську ідентичність так званого покоління незалежності. Саме вона сформувала не тільки Зеленського, але й інших українців. 
Журналістка Ангеліна Карякіна говорить із Ольгою Онух про ефект Зеленського, найважливішу ідентичність українців з 90-х років та чого не зрозуміли про українців Путін, декотрі галичани та більшість світу.

Ольга Онух про ефект Зеленського, його зв’язок з українською ідентичністю та що змінила велика війна

Ібрагім Олабі — британський адвокат сирійського походження.  Своє майбутнє він пов’язував виключно з комерційним правом. Однак, за словами Олабі, за нього все вирішила доля. У 2011 році розпочалася війна у Сирії. Він відразу перекваліфікувався на вивчення кримінального права та захист прав людини, щоб допомогти сирійцям. Саме цей воєнний конфлікт став для нього справою його життя протягом останніх десяти років. Він майже не відволікався на інші війни у своїй юридичній роботі. Тільки для України він зробив виняток після початку повномасштабного вторгнення Росії на її територію. «Те, що Росія намагається зробити в Україні, вона вже робила в Сирії», — впевнений Олабі, який бачить ту ж саму стратегію ведення війни з боку Кремля. Він очолив юридичну команду ініціативи з документування воєнних злочинів The Reckoning Project. В квітні 2024 року команда проєкту та свідок з України подали кримінальний позов щодо тортур з боку росіян до Федерального Суду Аргентини. 
Журналістка Наталя Гуменюк говорить з Ібрагімом Олабі про вибір Аргентини для подачі позову, про однакову «методичку» ведення війни Росією, як сирійці намагаються добитися справедливості та як ускладнити життя воєнним злочинцям.

Як ускладнити життя воєнним злочинцям?

Ярослав Грицак  — український історик, письменник та публіцист. Він впевнений, що кожна молода держава, якою є і Україна, має пройти спокусу авторитаризму. Хоч зараз в країні практично відсутнє політичне життя, але, за оцінками історика, українське суспільство вже шукає собі нового лідера. «Воно не хоче більше Зеленського, але готове терпіти його, поки не скінчиться війна.  Бо воно розуміє, що не можна міняти президента під час війни», — каже Грицак. Кожна влада тяжіє до авторитаризму. Не є виключенням і нинішній президент та його найближче оточення. Але щодо великих шансів на встановлення «зеленого авторитаризму» у історика є великі сумніви. Певні запобіжники такому повороту заклала сама історія України. 
Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Ярославом Грицаком про спокусу авторитаризму, чому він не любить говорити про історичну пам’ять, момент розходження траєкторій розвитку Росії та України, нову етнічну домну в середині країни та що може радикально вирішити питання безпеки України.

Ярослав Грицак про спокусу авторитаризму, байстрюків Європи та майбутній золотий вік України

В Україні мобілізація вважається необхідною, але несправедливою.  Такими є дані дослідження, яке проводилося у березні-квітні 2024 року під керівництвом Лабораторії журналістики суспільного інтересу у співпраці з Харківським інститутом соціологічних досліджень. Найчастіше таке відчуття виникає через нерівність між заможними і незаможними, коли багатші українці мають більше шансів уникнути мобілізації.  Серед інших форм несправедливості респонденти називали непропорційну орієнтацію працівників ТЦК на сільську місцевість, непритягнення їх до відповідальності за «бусифікацію» чоловіків, мобілізацію людей з проблемами зі здоров’ям або інвалідністю та відправлення на фронт військовозобов’язаних без урахування їхніх навичок. Директор Харківського інституту соціологічних досліджень, соціолог Денис Кобзін стверджує, що ця ситуація не є унікальною. Приміром, більшість сучасних президентів США не служили, хоча підлягали призову під час війни у В’єтнамі. «З’ясувалося, що у них у всіх є певні діагнози, які дозволили їм не служити, але вони дозволили їм потім спокійно жити і виконувати свої функції»,  — зазначає Кобзін.  І в США, і у Великій Британії виникали проблеми з мобілізацією під час великих війн у ХХ столітті. Вже тоді діяли різні схеми, щоб уникнути призову. Серед них — наявність дітей, освіта та хвороби. Щоб залучати більше людей до армії, треба з ними правильно комунікувати про це, каже соціолог. 
Журналістка Ангеліна Карякіна говорить із Денисом Кобзіним про те, хто може вплинути на мобілізацію, чи розколює тема мобілізації українське суспільство,  якою є армія цивільних та необхідність готуватися до майбутньої війни з Росією, що може призвести до часткової мілітаризації України.

Чого бояться та на що сподіваються українці щодо військової служби? Пояснює соціолог

В український прокат виходить документальний фільм «Мирні люди». Його режисерка Оксана Карпович особисто прослухала понад 30 годин перехоплень приватних телефонних розмов содат РФ із їхніми родичами. Ці аудіо не є засекреченими, вони викладалися протягом першого року повномасштабного вторгнення на офіційних сторінках українських спецслужб. Розмови російських солдат проходять на тлі кадрів з деокупованих територій Київщини, Харківщини, Миколаївщини та Донеччини. Понівечених тіл у фільмі немає, самих росіян показують лише в кінці фільму. За словами Карпович, ідеєю «Мирних людей» було відтворити стан когнітивного дисонансу. «Ми зробили певну послугу росіянам, створивши цей фільм. Ми створили їхній чесний портрет, який вони б не наважилися про себе зробити», — каже режисерка. 
Журналістка Ангеліна Карякіна говорить із Оксаною Карпович про багатогодинні розмови російських солдат та що особисто її в них вразило, що не потрапило в фільм, як тема мародерства може стати окремою стрічкою та що режисерці допомогло справитися із власними емоціями від побаченого та почутого.

Оксана Карпович — про фільм «Мирні люди» на основі 31 години перехоплень розмов російських солдат

Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну вже навесні 2022 року Фінляндія та Швеція подали заявки на вступ до НАТО. За рік Фінляндія офіційно стала членом Північноатлантичного альянсу, у 2024 такий статус отримала і Швеція. Шведський письменник і журналіст Карл Генрік Фредрікссон каже, що історично Фінляндія та Швеція тісно пов'язані між собою, зокрема в оборонних питань. Країни Скандинавії — це малі держави, а подібні країни залежать від світового порядку, який мав би захищати і гарантувати свободу і цілісність таких держав. Однак після 2014 року, анексії Криму та початку війни в Україні,  світового порядку, який встановився після Холодної війни, більше не існує. Повномасштабна агресія Росії в Україні стала остаточним каталізатором. На думку Фредрікссона, Фінляндія набагато швидше пройшла внутрішню трансформацію щодо рішення про вступ до НАТО. «Коли Фінляндія так робить, то Швеція не має вибору, вона більше не може залишатися нейтральною, хоче вона цього чи ні. Те, що Швеція стала членом НАТО, має менше спільного з самою  Швецією, аніж з Фінляндією»,  — каже програмний директор проєкту «Дебати про Європу» Фредрікссон. Він нагадує, що це країни, суспільства яких понад 10 років тому дуже кволо відреагували на оцінку військових про власну нездатність вести війну навіть один тиждень в разі нападу на них. 
Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Карлом Генріком Фредрікссоном про те, чому скандинавські країни стали одними з найбільших союзників України, про український героїзм та його сприйняття в мирній Європі, скепсис Північної Європи до країн колишнього Східного блоку, шведський нейтралітет та місце утопії в сучасному світі.

Україна може навчити бути готовими до нового типу героїзму | Карл Генрік Фредрікссон

Театральний режисер з Маріуполя Анатолій Левченко розповідає свою історію незаконного ув'язнення в донецькій тюрмі, про свій досвід повернення на підконтрольну Україні територію, про творчі плани і майбутнє України. 

Спецпроєкт "Вимушено переміщені. Жити далі" Анатолій Левченко

Про умови служби за контрактом в лавах 37 ОБМП, як залучають до служби військових, які пішли у сзч. 

Рекрутинг до 37ї ОБМП

Колишній журналіст і блогер Олександр Костенко з початком повномасштабної війни спрямував усі сили на волонтерство. Він узяв під опіку тих, хто потребував допомоги найбільше — людей старшого віку та родини з дітьми. Як почалася ця робота і чому триває досі? Про це говоримо з Олександром Костенком у програмі «Накипіло з Філіппом Диканем».

Радіо «Накипіло» також зв’язалося з першою депутаткою українського походження в парламенті Берліна Лілією Усик, щоб дізнатися про акцію в столиці Німеччини на підтримку України та результати виборів до Бундестагу, що відбулися напередодні.



Три роки війни: волонтери у Харкові та за кордоном

«У мене є чіткий план: продовжувати те, в чому був впевнений мій син, - захист своєї рідної землі», - розповідає одеситка Світлана Ворова з позивним Грація. 

У 2015 році поховала сина-"азовця" і відтоді пообіцяла собі продовжити його справу. Разом з тоді ще полком Грація пройшла Азовсталь і 11 місяців полону. А тоді після реабілітації продовжила військову справу.

З нагоди Дня матері, редакція Українського радіо Одеса знайомить вас з історією жінки, для котрої маяком по життю стала справа загиблого сина-"азовця"

Історія Грації - матері загиблого "азовця", яка й сама стала доброволицею в "Азові"

До Дня сержанта ЗСУ. Сергій на позивний "Старий" - головний сержант батальйону 121 бригади ТРо. Має 29 років військової служби, учасник АТО на сході країни, учасник миротворчих місій в Африці. За кілька тижнів до повномасштабного вторгнення підписав контракт з 121 бригадою ТРо. Про свою службу, про підготовку мобілізованих розповідає у програмі "Радіомайдан" журналістці Лесі Журавській.

"Важливо - говорити з людьми". Головний сержант батальйону про службу в ТРо.

Радіо «Накипіло». Про Харків. Про Харківщину. Про Людей

📡 92.2 FM — Харків, 90.5 FM — Балаклія, 107.5 FM — Близнюки, Вовчанськ — 100.2 FM

https://radio.nakypilo.ua/

New tracks tagged #повномасштабне вторгнення